<< Главная страница

Северин Наливайко



Категории Спиридон Черкасенко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/
1928р.

Оригинал ДIЄВI ОСОБИ: Панi Оборська, вдова по магнатовi. Касильда, ïï годованка, сирота. Михаль, старий дворецький в Оборських. Iгнотус, єзуïт. Наливайко Северин, гетьман козацький. Орiшевський, колишнiй гетьман королiвський. Лобода Грицько, гетьман запорозький. Кремпський, ватажок шляхетськоï голоти. Мазепа, полковник. Мамай, отаман-кобзар. Гуменицький Охрiм, сотник у Лободи. Дрига, пiп-розстрига, Iгнотусiв шпiон. Семен, наймит у Наливайка на хуторi. Пазина, нянька в гаремi, потiм кастелянша в Оборських. Одалiска в гаремi. Хотина, кабашниця. Джура в Лободи. Дiвчата, козаки, вiстовцi, невольники, невольницi, запорожцi, шляхта, голота, турки, кварцяники. Дiється наприкiнцi XVI столiття. ________________________________ ДIЯ ПЕРША Гарем — великий орiєнтальний покiй килiïмського башi. Просто, на пiдлозi, на килимах та на подушках, сидять по-турецькому в мальовничiм безладдi наливайкiвцi й визволенi невольники. Бiля вхiдних дверей, у пiвзiгнутих поставах — тремтять з ляку турецькi достойники, лiворуч од них, бiля дверей в iншi покоï,- група невольниць. На авансценi з правого боку — Наливайко, Орiшевський i Мамай. Знадвору чути приглушену ясину бенкетуючоï козацькоï голоти. Наливайко (Молодий козацький гетьман — увесь рух i порив, смiючись, пiдносить угору кубка). Гей, браття любi, браття милi,- Козаки моï нетяги, Голото бiдная! Чом засмутились, зажурилися? Чи ж ми iз вами та не добре дбали, Що грубi мури високiï руйнували, Що лютого пана башу на горло карали, А бiдного невольника З неволi турецькоï-бусурменськоï На волю вольную випускали?.. (Схопившись на бистрi ноги). Чи ж подобенство, браття моï милi, Не радiти нам, не смiятися, Заздалегоди живота смертю засмучатися? Пиймо ж, гуляймо, Нi на що не вважаймо!.. (Ходить помiж козаками з кубком i п'є з кожним, розрадуваний, розпромiнений). Орiшевський (закоханими очима слiдкує за ним). Яка краса! Яка урода! Боги Одвiку кращого ще не створили. Мамай Орел з степiв широких, чорнокрилець, I чи тверезий я, чи то в хмелю - Ладна iз уст моïх летiти пiсня Йому на славу, далебi! А кобза Сама дзвiнкими струнами рокоче. (Перебирає на струнах кобзи). Наливайко (до козакiв i невольникiв). А чом же в вас порожнi кубки? (До туркiв). Гей ви, панство турецькеє бородате! Чи очi димом козацьким вам повиïдало, Що ви не бачите порожнiх дзбанiв У бiдного невольника та козака? Кiлькоро з достойникiв кидаються наливати мед до дзбанiв. Добре i вiрно вам досi служили Бiднiï невольники в неволi, Щастя-долi не знали. Лише в кайданах на бiлiм тiлi Гостроï тернини, червоноï таволги од вас заживали. Послужiть же й ви тепер ïм щиро: Низенько ся вклоняйте, Повнi кубки медами наливайте I випивати благайте!.. Загальний регiг i жарти. А ви, бiднi невольницi бусурменськiï, Чом смутнi сидите, невеселi Чи за башою ваше серце тужить? Ох-ох, немає вже його й не буде: Чортам десь в пеклi вiрну службу служить. Смiх. А ви любенько-гарненько Послужiть тепера бiдному нетязi-козаковi Хоч пiснею веселою до меду. Агов, Мамаю! вдар у струни золотiï,- Най величають нас невольницi смутнiï! (Вертається на своє мiсце, а Мамай переходить до невольниць). Орiшевський (обнiмає й цiлує його). Мiй лицарю прекрасний, промiнистий! Твоя краса невольниць заслiпила, Тож зачарованi, й мовчать в нестямi. Наливайко (смiється). Моя краса?... То най же звеличають Ïï вони, а то менi здається, Що за башою лютим ронять сльози... Хор невольниць Ой гули, гули два голуби впарi - Голубонько сивий, голубка маленька: Ой, як менi любо, моя сизокрила, Кохати, тулитись тобi до серденька! Гей, як з чорних хмар, з-за синього моря Злетiли-упали лихi яструбоньки,- Розбили навiки коханнячко щире, Загинуть в неволi сивi голубоньки. Ой то не орел з широкого степу Шугає-гуляє в килiïмськiм полi, - Летить Наливайко на воронiм конi, Летить визволяти з тяжкоï неволi! Всi (Пiднiмаючи кубки). Гаразд! Гаразд! живе най Наливайко! Живе най Северин, гетьман козацький! Наливайко (до невольниць). Гай-гай! сумнеє ваше величання! Так темними ночами по степах Нас величали часом сiроманцi, Коли вчували труп. То, може, й ви Голосите гучную славу нам, В самих же труп башi перед очима?... Ачей же у башi проклятого, В невiри-бусурменина Ви краще дбали I не таких йому сумних пiсень спiвали? Чи так, браття-нетяги, Лицарство моє голоколiннеє?... Голоси - А певне, що так! - Але ж баша — то пан!... Наливайко (смiється). Ну, що?! Зате йому тепер спiвають Веселоï десь гурiï в раю. А ми усе вiд нього перебрали, Тож в спадок нам лишилися й пiснi, Яких йому невольницi спiвали, Коли, вернувшися з степiв широких, В гаремi спочивав од кровi вiн Та, пiд пестливу пiсеньку невольниць, Тихенько засинав в обiймах нiжних, Не чуючи, як той невольник плаче, I стогне, i кайданами дзвенить У нього по льохах його глибоких, Кляне життя i свiй страшний талан... (Схопившись на бистрi ноги, грiзний, як кара). Прокляття! Чом одна лиш голова В мерзенного?.. Ну, та нехай поки що!.. (Кидає страшний погляд на туркiв, якi ще нижче хилять голови, тремтячи з жаху). Кривавий бенкет не скiнчився ще... Я покажу залiзнi вам кайдани! Я покажу вам i гiрку неволю!.. (Проводить рукою по чолi). Та що це я — сп'янiв?.. Про що я пак?.. Орiшевський (посмiхаючись). А сядь-но краще, любий побратиме, Й вогнем свого ти серця не жартуй На бенкетi веселiм: на людей Поглянь, небоже,- геть усi принишкли, Мов сподiваються, що вдарить грiм На буйнi голови. Наливайко (посмiхнувшись). Ти маєш правду: Мiшать вино мiцне не треба з кров'ю. А то сп'янiєш так, що й розум стратиш. Ану... котра iз вас башi спiвала I танцями його пестила очi,- Виходь, спiвай, танцюй, немов баша, А не голота дивиться на тебе! А ми — до кубкiв, браття,- пий, гуляй! З гуртка невольниць виходить наперед покою одна з одалiсок i стає до танцю; друга в гургi приграє ïй на лютнi й спiває. Мамай (з бандурою переходить на своє мiсце). Геть, грибе,- най хтось iнший сяде! Наливайко (до нього). Глянь, Старий, та губу затули рукою, А то заслиниш! Мамай (глянувши на одалiску). Пху! чортяче зiлля! Смiх. Коли ти Наливайко, то налий У кубок мiй порожнiй — буде краще, Нiж бабу голую на посмiх ставить. Наливайко Ат, вiдчепись! Мовчи, дивись i слухай! Мамай Дивися сам, та не ослiпни! (Наливає й п'є) Наливайко (до одалiски). Ну! Невольниця з лютнею (спiває; одалiска пiд ïï пiсню танцює). На пишний сад спустилась нiч, Закрився мiсяць мов чадрою. О мiй башо! мене поклич,- Цю нiч не спатимем з тобою... Ах нiч, ця нiч Вся повна чар i млостi! Ах, млiє в них I мiсяць в високостi! Твоï уста — червона грань, Що притаïлася у горнi О мiй башо! ув очi глянь - Ах, очi-дiаманти чорнi!.. Ах нiч, ця нiч! - Несуть нас щастя хвилi. Ах, мрiï-сни Яснi, рожевокрилi! Вiзьми мене, цiлуй, стискай! Огнем палючим кров буяє... О мiй башо! З тобою рай - Жагою серденько спiває! Ах нiч, ця нiч Цiлунки i стискання... Ах, най хоч смерть В цю нiч — в цю нiч кохання!.. (Докiнчивши танець, одалiска мiшається в гуртi неволь-ниць). Наливайко А що, братове,- га? А правда ж, красно? Баша, як бачите, не дурень був I мав, псявiра, смак не кепський,- правда? Мамай А пху! мов салом хтось намазав губи! Отрута й грiх! Наливайко (регоче). Ти глянь на козакiв: Принишкли всi, забули й про меди, А груди дихають, як мiх ковальський, I очi, як в вовкiв, огнем палають... Не оден з них по працi боєвiй Солодкою отрутою упився б... Гай-гай, моï брати, нетяги любi! Не для башi самого Бог родив Це зiлля приворотне,- чом же й вам Хоч нiч одну по-панському не збавить? Як пак спiвала тут туркеня та?.. Ах нiч, ця нiч - Цiлунки i стискання... Гуляй, брати, а потiм вибирай, Кому яка найбiльше в око впала! Козаки Гаразд!.. Спасибi, славний наш гетьмане! Мiж невольницями переполох i замiшання: вони злякано тиснуться одна до одноï. Пазина (вискакує з гурту невольниць на середину, од гнiву несамовита). Що? що?! То визволитель ти такий?... Вiд одного собаки визволивши нас, Ти хочеш кинуть псам своïм, ще гiршим? Паскуднику! чи ти ж спитав — кого?.. Туркеня, кажеш ти, перед тобою, Затисши в серцi свiй несвiтський жах, На втiху вам свiтила грiшним тiлом! Туркеня, га?.. А ти ж спитав, поганцю, Звiдкiль узяв баша туркеню тую?.. (Бiжить до гурту невольниць, хапає одалiску за руки й силомiць виводить наперед). Iди, дурна! скажи поганцям цим, Яка туркеня ти! Мамай Оце дак баба!.. Гей, Северине, стережись! Очей Пильнуй, бо видере тобi, бiгме, Iз лоба. ïх, люциперова теща! Пазина (до Мамая). А щоб тобi язик усох, старий Собако! Сам люципер ти!.. (До Наливайка). Чого ж Мовчиш, гетьмане славний? Розпитай!.. Наливайко (знiяковiвши, до Орiшевського). Прийти до пам'ятi негоден я... Лайками ошелешила мене, Немовби громом, клята баба... Як ти На це? Орiшевський (посмiхаючись). Що ж... Має правду, а вiд правди Козак не смiє ухилятись. Наливайко (до одалiски). Ти Звiдкiль, дiвчино красна? Одалiска (тремтячи) Я... з Волинi... Отця духовного донька я... Наливайко (кинувшись на мiсцi). Що?! То не туркеня ти?.. А як попала Башi у лаби до гарему,- га? З татарським ясирем? Одалiска О, так, мiй пане! Наливайко А де ж навчилася ти танцiв красних? Пазина Та вже ж не в батька з ненькою — це певно! А ти ще тих спитай. Нас цiлий гурт В башi самого лиш. А скiльки ще По iнших турках по багатих! От Хоч би i в тих, що там коло дверей Стоять, дрижать, i шибеницi ждуть. Ти гнiзда ïх пустив за димом всi, Але про тих, що в гнiздах, у неволi, В гаремах нидiли роками, ти Забув, гетьмане славний... Наливайко (спалахнувши). Я забув?! Зважай на те, що плещеш безсоромно! Хiба не я цих визволив з неволi? (Показує на невольникiв). Пазина О, так,- про лобуряк ти не забув Таких, як сам. А нас, жiнок, за що Ти маєш, га?.. За iграшку чи нi?.. Хто козакам, безличнику, хотiв Допiру нас вiддати на поталу?.. Мамай Та ти заткнеш сьогоднi писка, бабо? Всю бесiду перепсувала нам, Чортяча коцюба! Пазина Чого гарчиш, П'янюго осоружний!.. Ти гадаєш, Що я не знаю, хто ти? Знаю добре! Та й хто не знає Мамая п'яницю, Здобичника старого!.. Мамай (ошелешений). Пху, чортице!.. Та хто ж ти й звiдкiля мене ти знаєш? Пазина Хто я?.. Скажу, не бiйсь,- не потаю, Але держись, бо скрутишся вiд болю, Коли не всю ще душу утопив Ув оковитiй ти... Ба нi, не всю... Хоча i стерво ти останнє... Мамай (одвернувшись). Пху!.. Пазина ...Але пiсень коштовну таємницю Господь тобi, безличнику, одкрив Занадто щедро, й зрозумiєш ти, Хто я... Наливайко (як зачарований). I справдi, хто, старенька, ти? Пазина Допiру тут хвалився ти, гетьмане, Й казав, що вiтер степовий єси. I правду мовив ти: як буревiй, Як ураган, з пустель злетiв ти раптом Туди, де правду нашу степову Хижацька сила i сваволя топче. Тим славен ти єси, могутнiй орле, Вiд Килiï й до славноï Варшави, Вiд грiзного Днiпра й до Семиграду, Хоч час суворий ще не посрiблив Прелчшних кучерiв над думним чолом. Так, вiтер ти... орел ти чорнокрилець I горе яструбам, на котрих впало Твоє зненацька око винозоре... Наливайко (нетерпляче). Але хто ти?.. (До Орiшевського). Це загадка якась. Пазина Ти вiтер степу, дух його страшний, А я... його я серце, мiй гетьмане... Я серце те, що вiд князiв iще Без краю сходить кров'ю през незгоду I през нерозум ваш... Голоси — Чуднiï речi!.. - Хто вона, й до чого мова ця?.. - Вона причинна!...- Навiжена баба!.. Наливайко робить знак, i всi стихають. Пазина Що? що?! Причинна я?.. Я навiжена? Авжеж, що так!.. Вiками сходить кров'ю I розум зберегти — над силу це I Прометеєвi самому. (Втирає сльозу. Наливайко й Орiшевський перезираються здивовано). Орiшевський Хто ти? Шляхетського високого якогось Ти роду полонянка? Пазина Хто сказав?.. Минулося... Зосталося лиш серце - Розбите серце степу, й квилить-плаче За дiтьми, мов та чайка степова. Орiшевський А де ж твоï, шановна панi, дiти? Пазина (оспало). Моï?.. Й твоï... i ïхнi... (Показує на всiх). ...дiти степу... Однi орлами вiльними, як ви, Шугають попiд хмарами на здобич... Другiï стогнуть тяжко в полонi, А третi... там, на пiвночi, в неволi, В ярмi магнатськiм у панiв вельможних Працюють на рiллi на рiднiм полi - Вже не своïм... Гниють живцем на буртах Салiтряних по рiдних по степах - Теж не своïх, а панських... Iншi знов Печуться вiк по броварнях, гуральнях, По панських палацах торгують честю Й за лакомство нещасне продають Сумлiння батькiвське i помагають Панам кувать кайдани на братiв... Минають днi... ще безлiч буде ïх - I вiльний степ пiд панською п'ятою, Мов гаддям, закиишить рабами всюди... А вiтер степовий розмає буйно, Превесело над степом панський прапор, Крутитиме ретельно вiтряки I зерно золоте панам на хлiб Молотиме, щоб жили у розкошах... Ти чуєш, вiтре степовий,- ти чуєш, Яка тебе спiткає доля?.. Орiшевський (набiк). Диво! Це пiфiя якась... Наливайко (не зводить з неï зачарованого погляду). А що ж чинити? Пазина Чинити що?.. Мене питаєш ти? Мене, що розгубила по степах Дiтей своïх i кров'ю iзiйшла?.. Ночами довгими страшнi цi роки Неволi бусурменськоï я все Лиш думала про те, чинити що, А вигадала що? — Анiчогiсько!.. Ти — вiтер степу, волю любиш ти Над все, i свiту бачив десь чимало, Але... щоб знать, куди свiй справить чин, Єдиною тобi бракує до всього, Що маєш ïй, мiй лицарю завзятий... Веселий ти тепер i безтурботний, Тому й не знаєш, що чинити тра. Це знає той, кому раз в серце вп'ється Гадюкою глибокий, гострий жаль!.. (Натхненно). I ти цього зазнаєш, мiй гетьмане! Так мусить бути,- чуєш?... I я скажу: Iще не сяде сонечко сьогоднi, Як ти вже знатимеш, чинити що!.. (Зникає у гуртi невольниць). Наливайко (немов спросоння). Не сяде сонечко сьогоднi... (Озирається). Таж Воно надвечiр вже i незабаром За гори скотиться далекi... Мамай (брязнувши в струни). Ат, Дурне! Балакала стара до смертi Та все чорт батька знає що! Ось глянь, Як засмутила вiдьма всiх! Ану, За мною, товариство пiдтягай!.. Хор козакiв Ой не п'ється оковита, Огидли меди,- Болить моя головонька З якоïсь бiди. Ой вре море, вре, Хвилоньками грає, Козаковi-нетяжищу Спокою немає. Та де ж вона узялася, Козацька бiда? Чи не тая то в запасцi Вдова молода? Ой вре море, вре, Шумом закипає, Козаковi-нетяжищу Щось серденько крає. А у вдови чорнi очi, Подивиться — край: Хоч женися, хоч вдавися, Хоч так пропадай! Ой вре море, вре, Хмара наступає, Козаковi-нетяжищу Рятунку немає. Наливайко (знову веселий, розпромiнений). Ох i спасибi ж вам, браття любi, Козаки моï нетяги, Що пiснею веселою своєю Смертельную ви тугу одiгнали, Свого гетьмана розважали!.. Гей ти, бабо-бранко, Чи проста селянко, Чи вельможна шляхтянко,- Того не знати, Як на ймення тебе звати! Гетьманським словом своïм присягаюсь Доти сердечного спокою не знати, Доки всiх вас бiдних невольникiв З неволi турецькоï, Вiри бусурменськоï Та не верну до рiдного краю На яснi зорi, На тихi води, У край веселий, У мир хрещений!.. Най буде слава славна Помiж козаками, Помiж друззями, Помiж лицарями, Помiж добрими людьми! Голоси - Амiнь! — Нехай живе здоров — Гетьман козацький Северин! Турки розносять меди. Бенкет точиться далi. Наливайко (до Орiшевського). А ти чого, мiй любий побратиме, Замисливсь так? Орiшевський Iз голови не йдуть Староï бранки мудрi речi. Мамай Мудрi?.. Жiноче слово — шум на хвилях моря: Затоко море, хвилi полягли, I шум — немов той лизень iзлизав. Правдиве ж, мудре слово — в глибинi, В душi людськiй таïться аж на днi. Орiшевський Немало десь таïлось ïх — тих слiв - I в неï у душi на днi глибокiм,- Щоб зворушить ту темную безодню, Була потрiбна буря аж така, Яку навiяв вiтер степовий... Промовила безодня... Але як!.. Не раз, не два безсонними ночами Й моя вiд дум таких тяжiла голова На правду нашу й волю степову З усiх бокiв вовками зазiхають Несито хижаки: татари, турки, Магнати лядськi, а iз ними й нашi Перевертнi вельможнi... Наливайко (весело). Ат, дурне!.. Чи я, iз дiда-прадiда козак, Не бив цю панську ледач смертним боєм, Коли на нашу правду зазiхала? Орiшевський Це так... Ïх бив Пiдкова, бив ïх Шах, Немало ïх Косяинський Криштоф товк, Товчеш i ти, мiй лицарю одважний,- А врештi що?.. З Волинi до Лубень, До Поля Дикого — чиï усюди Безкраï займища в степах козачих? Наливайко Най бавляться,- тож на паперi лиш Король роздав панам чужi степи... Простягне ж руку хтось — дiстане одсiч. Орiшевський Гай-гай! лiтаєш ти верхами, брате, Своєю думкою — правдивий вiтер. Ти глибше глянь: в магнатiв на паперi Лиш степовi безлюднiï пустелi, А землi тi, що людом закишiли, Давно пишають замками навколо, Колись же вiльний люд — у них в ярмi. Наливайко Ярмо там, брате, тягне той, хто хоче, А хто не хоче — той у мене ось - (Показує на козакiв). Або на Запорожжi в Лободи. Орiшевський А землi ж як, загарбанi панами? Наливайко Ого! землi немiряноï безкрай: Iди, сiдай, де серце забажало, Де уподобала душа,- навкруг Усе твоє... Орiшевський Аж поки прийде пан I запряже тебе в ярмо, а землю Собi загарбає. То що тодi? Наливайко А те, що чиним ми! Орiшевський А чом же ви Того та не вчинили там, нетяги, Де вже осiлися пани магнати? Наливайко Та кинь ти про панiв! Кажу ж тобi: На свiтi мiсця всiм доволi є. Чи так кажу, моï братове любi? Нехай живуть, та нас не зачiпають, Бо хто з нас, братця, Буде смiяться, Того... най начувається, ледащо! Голоси - Ого! тому не з медом буде! - Як туркам цим!.. Орiшевський (зiтхнувши). Ох-ох! дивлюсь на тебе я, гетьмане, Мiй лицарю над лицарями всiми,- До бiдноï голоти серцем молодечим Ти припадаєш щиро й не лукаво: Такий лиш ти один,- нема другого. I в серцi я своïм плекав надiю, Що ти збагнеш трагедiю степiв Широких, вiльних... у своïм безвiллi, Що кликнеш клич до бiдноï голоти Вiд моря Чорного аж до Литви, I силу ту страшну вiдважно кинеш На гордую Варшаву й дальнiй Кракiв, I в корнi пiдотнеш другую силу, Що так поволеньки, але потужно Бере в мiцнi обiйми вiльний степ, А пiдотнувши, з правди степовоï - З козацькоï голоти створиш ти Державний лад без пана i без хлопа, Й такий мiцний, щоб вже не лиш магнати, А й сам люципер зуби поламав. Наливайко Гай-гай, мiй брате,- в хмари залетiв ти! Чи буде з того нам користь яка, Чи нi, а короля ми роздратуєм. Навiщо це?.. Його пресвiтла милость Гуляти нам степами не боронить I навiть стацiï дає, а волi Нам не уймає: хоч — сиди без дiла, А хоч — iди на бусурмена смертним боєм, А то й на неслухняного магната. Орiшевський (хитає головою). Так, так... Вже бачу я, що передчасно Свою з тобою мову розпочав, I правду баба та казала тут, Що втiлити iдею той здолає, Хто тугою глибокою ïï спочатку Iз серця перев'є й покропить ревно Пекучими сльозами (Спускає голову на груди). Наливайко (обiймає його). Кинь журбу, Старий мiй побратиме,- чи ж козак Не пан над серцем власним i душею? А думи геть! Живи, поки живеться, I мислями вперед не залiтай. (Цiлує його). Мамай То вiдьма ïх накракала стара. Ану, брати, до танцю, хто охочий,- Гонiм до дiдька лисого той сум! (Б'є по струнах. Дехто з козакiв пускається в танець). Небога Хотина Нетягу любила: Ой цiлуй же мене, Ой милуй же мене, Шкарбанюжище старий, Трясця мамi твоïй! Ой рад би кохати, Рад би цiлувати,- Заказав менi пiп, Щоб халяви не пiк, А щоб постив, i говiв, I м'ясива не ïв. Пiд час танцю в дверях з'являється обiдраний змучений вiстовець i щось питає в туркiв: вони показують на Наливайка. Наливайко (з дитячою втiхою, нiчого не помiчаючи, ляпає в долонi). Ану, шпаркiш, шпаркiш! Нехай земля Палає пiд ногами! (До Орiшевського). Та розважся ж, Не псуй нам бенкету суворим видом! Орiшевський мовчки показує на вiстовця, який бистро пробирається крiзь танцюристiв до гетьмана. Мамай В небоги ж Хотини - Що грудей, що спини: I сюди позирни, I туди повер... Помiтивши вiстовця, раптово вриває. Танець припиняється. Загальна увага. Наливайко (до вiстовця здивовано, хоч смiх ще промiнить вид його). Семен?! Вiстовець (важко дихаючи). Це я... це я, гетьмане мiй... Летiв до тебе тиждень без перепочинку... Наливайко Що сталося?.. Вiстовець На хутiр наш напав Пан Калиновський з уграми своïми: Забрав усе, зайняв грунти, а батька Твого старого вбив... Голоси - Прокляття!.. Наливайко (спазматично шепоче) Що?! (Раптово тигром стрибає до вiстовця й хапає його за горло). Ти брешеш, проклятий!!! Орiшевський i Мамай кидаються й розводять ïх. Як?! Батька вбив?! Стривайте... що ж це?.. Грiм небесний... кара? За що ж... за що?.. Один у мене батько... За що ж найтяжча кара ця?.. за що?! Орiшевський Бач, сталося... Але ти заспокойся, Мiй брате... Наливайко (опритомнюючи поволi). Заспокоïтись?.. менi?! Так, заспокоюсь я, але не тут, А там!.. (Махає рукою на пiвнiч. Озирається по всiх i опановує себе). Даруй, Семене, я не хтiв... Вiстовець Нiчого, мiй гетьмане: лихо те, Що я принiс, i мертвого запалить. Наливайко Спасибi, брате!.. (Хапається за голову). Тату... тату мiй, Єдиний, дорогий!.. (Падає на мiсце, де сидiв перед цим i гiрко ридає). А я... а я... Тут бенкетую... Грiх i кара разом... (Пiдводить голову). О, проклятий магнате!.. (Схопившись на бистрi ноги). Нi, стривай!.. Не ронить Наливайко слiз дарма... Моï нетяги любi... Козаки — Ми з тобою, Гетьмане любий наш!..- Хоч i на пекло, Не то, що на магнатiв!.. Наливайко Так... спасибi!.. На конi ж, любi!.. (Хоче йти). Орiшевський Постривай... А з цими Як буде? (Показує на невольникiв). Наливайко (махнувши рукою). Ти зостанься тут... Чини Що хочеш з ними... (Погляд його падає на туркiв). А оцих... оцих Панiв поганих бусурменських — всiх На шибеницю,- теж магнати!.. Орiшевський Добре, Все буде зроблено. Турки (падають навколiшки, благаючи). О, змилосердься!.. Наливайко (показує на невольникiв). Благайте ïх, а не мене! Мене Благатимуть панове iншi. Годi! На конi, браття! (Бистро виходить. За ним Мамай i козаки). Пазина (пiдводиться, розрадувана). Сталося нарештi: Жаданий вдарив грiм, i степ страшний На ворога повiє ураганом!.. ДIЯ ДРУГА Велика ïдальня в магнатському домi Оборських. Стiни увiшано оленячими рогами, зброєю тощо. В переднiй стiнi- вхiднi дверi; в лiвiй дверi в iншi покоï; в правiй — двоє великих вiкон. Лiворуч — великий комин, праворуч — величезний креденець. Вечiр. Полум'я з комину осяває темну фiгуру Пазини, що сидить, спершись лiктями в колiна й пiдперши руками голову, перед комином. По пiдняттю завiси, по павзi, входить старий дворецький Михаль з свiчкою в руках. Михаль (помiтивши Пазину, пiднiмає свiчку й оглядає Пазинину постать). Пазино, ти?.. Пазина (буркнувши, не рухаючись). Та бачиш же. Михаль (ставить свiчку на столi, пiдставляє стiльця, збираючись засвiтити свiчки в мелюзинi з позлотистих оленячих рогiв, що спускається над столом в стелi). Вже час Свiтити: панi наказала вже Зiбратись швачкам... Пазина (випростуючись). Постривай... Послав? Михаль (озирнувшись на дверi до покоïв), Авжеж... Вже досi там. Пазина Спасибi. Але... Слуга той... певний?.. Може, вiн... Михаль (смiється). Вони, Голубонько, тепера певнi всi: Вiдколи став пiд Баром Наливайко, По два, по три зникає ïх iз двору Щодня... чи пак щоночi. Лихо в тiм Лише, що вже назад i не чекай Його з конем. Пазина (заспокоєна, знов схиляється в задумi). Та байдуже менi, Аби листа гетьмановi до рук Подав. Михаль (лiзе на стiльця й засвiчує свiчку). Подасть, не бiйсь. Чи певна ж ти В тому, що написала? Пазина Тобто? Михаль (тихо). В тiм, Що у панянцi нашiй ти дочку Свою пiзнала. Пазина Не турбуйсь — пiзнала. Михаль Та як? Пазина На лiвiм раменi малi Два знаки є у неï змалку ще: Колись об плiт поранилась була. А друге, що покiйний пан Оборський,- Сама ж про те розповiдає панi,- Вертаючись з невдалоï погонi За ординським чамбулом, пiдобрав Дитя за нашим хутором у лiсi. А третє ще: вона у батька вся. Михаль (злазить з стiльця). Та чом же не признаєшся до неï? Пазина Не час iще... Стару вона так любить, Як матiр рiдну... А крiм того, й те, Що з неï зроблено тут католичку... Михаль Ну, й дочекаєшся, поки побравшись З коронним гетьманом Жолкєвським, панна Чкурне звiдсiль аж до Варшави. Пазина (б'є кулаком по колiнi). Нi, Цього не станеться! Михаль Чому? Пазина Коли ж Це станеться, то я скажу тодi, Що Наливайко — це останнiй дурень. Ти розумiєш? Михаль Так!.. Я розумiю: Пiймавши пташку в руки, Северин Тим самим i Жолкєвського до рук Любенько прибере... Ха-ха-ха! Мудро! А ти — з дочкою будеш... Пазина Ти не знаєш, Чого чернець отой прибув iз Бару? Михаль Чому не знаю? Знаю. Панi каже, Що вiн вiнчати буде молодих, А я гадаю: носом вiн почув, Що в Бар ось-ось ускочить Наливайко, I пiп заздалегiдь утiк сюди. Пазина Можливо, й це... Але тут ще щось єсть. Щось до Касильди горнеться вiн дуже... Не знаєш: вiн ранiш ïï не бачив? Михаль Як пак не бачив! Це ж ïï навчитель Ще iз Варшави... Пазина Так?.. Хм... ну, цей навчить! (Дослухається). Iде хтось... Михаль (вiдставляє стiльця до стiни). Мабуть, панi та дiвчата. Ну, я пiду... Пазино, на добранiч!.. (Iде до вхiдних дверей). Оборська (входить; за нею кiлька челядок iз шитвом у руках). Це ти, Михалю?.. Постривай... Ну, що Там чути в тебе? Михаль (вклоняючись) Втiшного нiчого, Ясновельможна панi. У дворi, Як тiльки з вiйськом рушили до Бару Лабендзi, лицарi преславнi... Оборська (зiтхнувши). Ох, Моï зятi коханi!.. Михаль Челядь клята Один по одному зникають з двору... Оборська Куди ж вони? Михаль Хiба про це хто скаже! Нiкуди бiльш — до Наливайка в табiр. Оборська (в гнiвi). Невдячнi пси! За панськi добродiйства, За те, що з ласки ми ïм даємо Для кожного i працю, i поживу, Вони при всякiй нагодi ладнi Лайдацьку руку зняти на панiв... Перекажи, Михалю, там в дворi, Що милосердя тим, хто втiк, не буде, Що ïх назад в кайданах приведуть... Для того ж, щоб була наука iншим, Утiкачам звелю я повтинати Носи i вуха,- чув? Михаль (вклоняється). Перекажу, Ясновельможна панi. Вже немало I так ïх є, безвухих та безносих, Але не каються. Ну, що ж, нехай Iще побачать панську ласку, дурнi! Оборська Авжеж, авжеж... Iди й пильнуй там добре. Михаль, вклонившись, виходить. А ви чого ж це стоïте?.. Сiдайте I за роботу!.. Дiвчата сiдають i починають шити, мережити, гаптувати. Ох, не в добрий час Розпочали ми справу з шлюбом цим!.. (Сiдає й починає щось шити). Пазина (не рухаючись). Так нагло степ загомонiв... Оборська Де нагло!.. Часу не мало вже сплило вiдтодi, Як Калиновського спалив дощенту Харциз той проклятий, що звуть його Гетьманом Наливайком. Всi у них, Хто лиш збере ватагу розбишак, Гетьманами себе взивають... Пазина Звичай У них такий. Оборська Ох-ох... Пан Калиновський Утiк собi здоров аж до Варшави, А Наливайко розгромив пiд Луцьком Панiв, якi йому не завинили, А з'ïхались на рочки судовi, I добра ïх пожакував... А далi, Як тигрус, кинувся уже на всiх: Побив Семашкiв, Потiя, Терлецьких Пiд Пинськом, бивсь в Копиловi, пiд Слуцьком I опинився в Могилевi... Звiдти Загрожував, що виб'є панство впень, Зруйнує геть Варшаву й навiть Кракiв, Не боячись нi короля, нi Бога... Князь Радзивiлл прогнав його звiдтiль - Погнав сюди, на лихо наше й згубу, А сам вернувся до Литви. Щоправда, Король наш найяснiший вже послав Одкликати з Семигороду вiйсько Кварцяне i коронного гетьмана Жолкєвського, що незабаром стане Моïм, вже третiм, зятем... Ось-ось-ось Прибути має з вiйськом, та чи встигне? Харциз уже нацiлився на Бар. Коли зятi моï не оборонять Вiд нього мiста — край тодi всьому... Входить Касильда. Пазина, почувши ïï ходу, випростовується на стiльцi й далi не зводить з неï очей. Касильда (почувши останнi слова, пiдходить до панi Оборськоï й, нiжно обiймаючи ïï, притуляється личком до ïï обличчя). Спокою, мамо-серденько, спокою! Заступниця у нас Святая Дiва: Ми пiд ïï пречистим омофором, I жадне лихо не спаде на нас. (Сiдає коло Оборськоï). Оборська Спасибi, серденько... але — вже впало!.. (В безсиллi спускає руки з шитвом). Несила, нi... I руки — мов чужi, А в головi — татарська веремiя, I трiщать вiд дум лихих, тривожних скронi Ах, Наливайко той... тi гультяï! Немає впину ïм. Мов духи степу, Злучившися в один нестримний буревiй, Вони метуть усе, що на путi Своïй зустрiнуть. Де пройшли вони - Руïна там i чорнiï пожари. Челядки непомiтно перезираються, посмiхаючись. Касильда (в задумi). Так, так... Страшне воно, те степове Лицарство... подих степу той могутнiй... I славен буде вiчно той, хто спинить I хто навiк його розвiє... Оборська (обурено). Що?! Чи не гультяйство степове зовеш Лицарством ти,- оте ледаче бидло - Броварникiв та винникiв дурних, Що на здобичництво лихе, хижацьке Змiняли тиху працю на панiв, Своïх добродiïв i милостивцiв?.. Чи орди будникiв страшнi i чорнi В лицарство славне ти пошила, доню? Касильда Але ж там Наливайко Северин I Лобода Грицько з сiчовиками, А лицарiв таких не густо, кажуть, I в цiлiй Речi Посполитiй навiть... Оборська (сплеснувши руками). О, Єзус-Марiє!.. Та звiдкiля Про це ти знаєш? Хто тобi сказав? Касильда О, мамочко, не треба хвилюватись, Бо хто ж про це не вiдає?.. Вся челядь У нас самих про це лише шепоче... Челядки знову перезираються й ще нижче спускають голови над роботою. Оборська (злякано). О, Боже мiй! Я так i прочувала... (Схаменувшись). Дiвчата, геть iдiть... лишiть роботу: Вже досить на сьогоднi... Та глядiть - Дурниць не переказуйте там всяких Помiж собою й другими також!.. Дiвчата лишають шитво, вклоняються й виходять. Ох, небезпечна рiч розмови цi Й таємнi шепоти помiж цим бидлом. У мене вже i серце не на мiсцi... (Бере роботу). Як тiльки чутка пiде десь про те Страшке гультяйство степове,- дивись I в дворищi вже iншим духом вiє, А хлопи клятi дивляться на тебе Вовками з хмизу... Дяка Господевi, Що хоч зятiв потужних маю близько, А то б не бачити нi послухання, Нi жодного одбутку з харцизяк. Самим до плуга стати довелось би I попрощатися з усiм навiки! Забуть медову й iншую данину, I поволовщину, й уходи рибнi, I покуховщину, й торгове мито,- Та це ж i свiтовi прийшов би край, Коли б та пан гербований позбувся Слухнянства хлопського!.. (До Касильди). А ти — лицарство... Харцизтво це, сваволя степова, А Наливайко твiй... та й Лобода Здобичники i гайдабури — от що! Касильда (посмiхаючись). Чому ж вони моï? Оборська А як же нi? Адже ж твоє до них так лине серце - До лицарiв отих, степовикiв... Касильда (смiється). Чому i нi? Всi кажуть: Наливайко - Шляхетний красень, лицар i з гонором, Ще молодий, високоï освiти, А брат його — духовником у князя Острозького... В дверях до покоïв стає непомiтно фiгура Iгнотуса й дослухається до розмови. Оборська Жартуєш, доню, ти, Чи кажеш це поважно — я не знаю... Але тобi тепер, як нареченiй Коронного гетьмана, не годиться Такi думки в своïй голiвцi мати, Тим паче ще й при людях говорити. Касильда (переставши смiятись). Даруй, мамунцю, я дурна, негарна... Не мене iнодi немов находить... А що — сама того гаразд не знаю... Тих розбишак ненавиджу всiм серцем За те, що вiру католицьку нашу Безбожно топчуть, слуг ïï святих, Ïï святинi топлять у кровi I димом геть пускають в небуття. Ненавиджу я ïх i проклинаю, Але... позбутися не в силi чарiв, Якi цей гомiн степу навiває... Не маю сил позбутися тривоги... Оборська Та що ж тут дивного, моя дитино, В самоï в мене серце не на мiсцi... Касильда Не те, мамунцю, нi... Я не боюсь... Страху не маю я... Моя тривога - Це туга мов якась за тим, чого Не маю я, а мають доста тi Вiдважнi демони степiв безкраïх, Той Наливайко-красень, Лобода... Оборська Не розумiю я... Не хвора ти?.. Як очi й лиця в тебе запалали... Пазина (не зводячи з неï очей). Вона, вона... Прокинувся в нiй степ.. Касильда Яка могутня й красна сила ця! I вабить рiвною iз нею стати I кинутись у бiй... чи поплiч з нею - На всiх i все, чи вдарити на неï I розтрощити впень, пустить за вiтром Або, як дикого коня, впiймати, Приговтати й любенько осiдлати... Оборська Лицарське дiло, доню, це. А нам, Жiнкам, довлiє ïм допомогти Молитвою пречистiй Паннi Дiвi. Не зглянешся, як ось до нас прибуде Гетьман коронний... Iгнотус (показує на освiтленi далекою пожежею вiкна, чого присутнi за розмовою досi не зауважили). Кара Божа, кара!.. Всi злякано пiдводяться й дивляться в напрямку вiкон. Оборська (з жахом). Спiзнивсь гетьман... це ж мiсто Бар горить... Зятi моï, зятi!.. (Закриває лице руками й падає в крiсло). Касильда (стоïть, як зачарована, не зводячи очей з пожежi). Краса... Огневий вiтер iз степiв... Пазина (тихо). Так, доню,- вiтер степовий гукає... Касильда (бистро обертається й пильно дивиться на неï). Чи то менi почулося, Пазино?.. Пазина (отямившись). Про що ти, ясна панно, я не знаю?.. Оборська Що сталося iз ними там?.. Чого Ви мовчите усi?.. Касильда О, мамо! Ми ж певного нiчого ще не знаєм... (Нахиляється над нею й обiймає ïï). Спокою, ненечко, спокою: Дiва Пречиста нам заступниця мiцна. Михаль (вбiгає). Ясновельможна панi, там вiстовець Примчав конем з-пiд Бару вiд панiв Лабендзiв... Оборська (схопившись). Чом же ти його не пустиш?! Михаль обертається й вiдчиняє вхiднi дверi, закликаючи кивом голови вiстовця. В ту ж мить переступає порiг змучений, скривавлений, вiстовець з перев'язаним чолом. Ах, жах який!.. (Знову падає в крiсло). Що сталось там?.. Вiстовець (вклонившись). Мене послав вельможний пан Лабендзя Переказать ясновельможнiй панi, Що з Бару мусiли ми вийти геть Пiд тиском Наливайка й Лободи Й засiли в балцi при Кривiм Шляху: Вiд перебiжчика довiдавсь пан, Що Наливайко й Лобода вночi Хотять сюди навiдатись з малим Загоном, полишивши решту в Барi З голотою мiйською жакувати Мiйських багатирiв. Вельможний пан Благають всiх нiчого не боятись, Бо за короткий час обох гетьманiв Сюди на хутiр приведуть в кайданах... (Знесилений хитнувся. Михаль пiдтримує його). Не можу бiльш... зiйшов увесь я кров'ю... Оборська Михалю, одведи його, бiдаху, До челядi... допоможи йому... Пазино, йди i ти туди: доглянь, Щоб помочi дали!.. Михаль, вiстовець i Пазина виходять. Ох, чує серце, Що не скiнчиться це добром!.. Важко опускається в крiсло. Касильда нервово ходить по покою, зупиняючись часом перед вiкнами. Iгнотус нерухомо, з дерев'яним обличчям стоïть, спершись об одвiрок i слiдкуючи за нею очима. Оборська (в розпуцi). Ах!.. Чого ж ви мовчите? . Касильдо, доню... Пречесний отче... Касильда (зупинившись). Ах, що можу я?.. Оборська Утiхи слово хоч єдине, доню!.. Касильда Чим можу я — слаба, нiкчемна панна - Утiшити когось в цей час страшний, Коли єдина втiха тут — це меч?.. А чи ж рукам моïм слабим i нiжним Держати меч важкий i битись ним, Коли вправляли ïх лише до голки, А серце — до молитви i покори?.. Що ж можу я, тендiтна панна?.. Iгнотус (суворо). Все! Оборська злякано, Касильда здивовано озирається на нього. Коли святая вiра i отчизна В страшнiй, смертельнiй небезпецi,- хто На чатах мусить стати в оборонi? - Без винятку — усi! Мужi — най здiймуть Свiй гострий меч i жертвують життя... Касильда Так, правда це... Але жiнки, жiнки?.. Iгнотус Жiнки на це страшнiшу зброю мають! Касильда (пристрасно). Яку ж... яку?. Iгнотус Красу! Касильда Не розумiю... Iгнотус Бо вже забули заповiт святий: Забули подвиг красноï Юдити, Забули жертву мрiйноï Естирi, Забули i лукавий чар Далiли!.. Для рiдноï отчизни i народу Вони красу свою дали в офiру Й боролись нею, як мужi мечем! Оборська Не розумiю я, пречесний отче... Невже Касильда мусiла б зрiктись Блискучого малженства i харцизам Пренепорочную красу вiддати Та ще напередоднi майже шлюбу? Iгнотус Чи не про те ж i я глаголю?.. Вже над безоднею отчизна й вiра Святая католицька — ви ж усi Марноту маєте в своïх думках. Оборська (обурено). Яка ж марнота це, пречесний отче?.. Невже марнотою ти шлюб зовеш?.. Пробач менi, пречесний отче... я Ïï виховувала не в черницi - Нема до цього в неï покликання, А затя кращого, як пан гетьман Жолкєвський... Iгнотус (палко). Де ж вiн, де?.. Чому не йде На ворогiв з мечем своïм потужним?.. Чи певнi ви, що вiн iще живий, Що з турками в бою пiд Семиградом Не лiг кiстьми, як падають героï Та вiрнiï сини отчизни й вiри? Оборська (з ляку махає руками). Най Бог боронить!.. Що це, отче, ти, Заздалегiдь життя, його ховаєш I накликаєш долю нам страшну!.. (Простягає руки до Касильди). Моя дитино бiдна... Касильда стоïть нерухомо, мов зачарована, й чекаюче дивиться на ченця. Iгнотус (грiзно). Той не бiдний, Кому на долю випало отчизну I вiру врятувати в день страшний. Це доля не страшна, як кажеш ти, Бо там... (Пiднiмає палець угору). на небесах за подвиг цей Вготовано небесну нагороду, Що бiльша над усi земнi безмiрно, А щастя райське те дає Господь Лиш вибранцям своïм... Касильда (в поривi). Та як же, як Великий подвиг цей вчинити маю?.. Оборська (безпорадно опускає руки). О, Дiво пресвята! спаси й помилуй!.. Iгнотус Ïх два — як два люципери iз пекла - З'єднавшись в дику i потужну силу, Iз краю в край лiтають ураганом, Пiд ноги топчуть вiру i отчизну, А дику чернь усюди пiднiмають На вiрних ïм панiв i короля. Моя прекрасна доню, сам Господь, Красу тобi осяйну дарувавши, Обрав тебе сосудом грiзним кари За всi диявольськi тi вчинки ïх... Спiзнатися ти мусиш з кимсь iз них - Чи з Наливайком то, чи з Лободою - I серце звiря пiдкорить красою: Коли ти зачаруєш одного, То другий з ревнощiв уб'є другого, I сила ïх потужна розпадеться... Оборська (сплiскує руками). О Господи!.. Касильда (рухом руки зупиняє ïï обурення). Готова, отче, я, Але... гетьмановi вже подала Своє я слово... Iгнотус (урочисто). Власть менi надав Святий отець на римському престолi Цi присяги в'язати й розрiшать... Оборська (гнiвно схопившись). Цього не станеться нiколи, отче!.. Чому не iнший хтось, але вона, Моя Касильда дорога, в офiру Якимсь дияволам... Михаль (входить). Вiстовець там До чесного отця аж iз Варшави. Оборська Пусти сюди!.. Михаль виходить Вона сiдає, вся в гнiвi Iгнотус (ледве втримує радiсть). Якiсь важливi вiстi. (Йде назустрiч вiстовцевi). Дрига (одягнений посполитим, входить iз передпокою, не зачиняючи за собою дверей, вклоняється й пiдходить благословитись до Iгнотуса). Най бендзе похвальони Єзус Кристус! Всi Амiнь! Iгнотус Кажи, якi там вiстi маєш? Дрига За десять миль звiдцiль кварцяне вiйсько... Оборська О, дяка Дiвi пресвятiй — рятунок! Дрига Iз паном Калиновським на чолi... Оборська Як з Калиновським?! А гетьман коронний Жолкєвський?.. Дрига Пiд Семигородом лiг В бою iз турками... Оборська Свята Марiє!.. (Падає в крiсло. Касильда нахиляється над нею). Накрякав чорний крук... Касильда Спокою, мамо... Дрига (передає Iгнотусовi папери). Оце вiд кардинала iз Варшави. Iгнотус Гаразд... Iди, чекай в передпокоï. Чого ж стоïш? Дрига Коли ввiйшов на хутiр, То чув важку здалека тупотняву: Боюсь, що наливайкiвцi iз Бару... Оборська (схопившись). О, нi, зятi моï коханi це Вертаються, побивши харцизяк. Лабендзi це... Голос Наливайка (з передпокою); Стривай, стара, не квапся! В передпокоï тупотнява й брязкiт зброï. Дрига, почувши Наливайкiв голос, непомiтно зникає до покоïв. Iгнотус Вони... Це наливайкiвцi iз Бару... Пiдходить до жiнок, Оборська стоïть, як непритомна, втопивши безумний погляд до входу. Iгнотус шепоче щось на вухо Касильдi. Вона киває головою й зводить очi горi, нiби зовучи на помiч силу небесну. Тим часом до покою входять по одному — Наливайко, Лобода, Орiшевський, Мамай i Гуменицький. Позад них, у дверях, скупилися дiвчата-челядки з Михалем i П а з и н о ю попереду. Наливайко (вклонившись i знявши шлика). Добривечiр, ясновельможна панi! Гостей ти, чую, ждала не таких, Як ми, нетяги, а весiльних. Бачу, Що вже й попа до шлюбу поєднала... Оборська (ледве чутно з перестраху), Ви ж хто?.. Наливайко Ми вiд зятiв твоïх тобi Уклiн низенький привезли... Оборська (з жахом). А де ж... А де ж вони?.. Наливайко Ох-ох, пречесна вдово! Заснули сном спокiйним у яру, А вклала спати ïх козацька шабля, Покрила лiжником темненька нiчка, Козацькi сурми грали колискову На вiчний спокiй лицарям Лабендзям... Оборська безумно скрикує й падає, як мертва, на килим. Михаль i дiвчата кидаються до неï, беруть на руки й виносять до покоïв, Касильда хотiла також кинутись, перестрашена за життя ïï, але Iгнотус, взявши за руку ïï, суворо й владно зупиняє, зробивши знак лишитись на мiсцi. Пазина виступила наперед, але за челяддю не пiшла, занепокоєна душевним станом Касильди. Мамай Чого вона?.. Немов i не пила, А упилася... Гуменицький (посмiхнувшись). Бесiда козацька Жiнкам п'янкiш бува за оковиту. Касильда (опритомнiвши, впадає в страшний гнiв). Ти — кат! ти — душогуб!.. (Стискає кулаки). Наливайко (любуючи з неï й посмiхаючись, до Пазиш). Яка!.. Орлиця!.. Не панна, а козак!.. Орiшевський Образа це, Прекрасна панно... не для нас, але Для лицарiв хоробрих, для Лабендзiв: Лягли не вiд катiвськоï руки, А в чесному бою iз козаком Таким, як Наливайко Северин, Це ж, панно, честь i неабияка: За це iсторiя прославить ïх I славу ïм задзвонять кобзарi. Пiд час цiєï рацеï Iгнотус iзнову щось шепоче на вухо Касильдi. Касяльда (опанувавши себе). Чого ж ви хочете?.. чого прийшли?.. Наливайко Про твiй ми шлюб прочули, ясна панно... Летiли вихорем, щоб... Касильда Ви спiзнились: Коронного гетьмана вже нема На свiтi — вiн полiг пiд Семиградом В бою iз турками. Козаки здивовано перезираються, потiм, нiби зрозумiвши, в чiм рiч, посмiхаються. Наливайко (вдаючи, що поняв вiри, поважно). Велика шкода, Що прислужилися йому не ми. Дозволь же, ясна панно, нам, нетягам, Своє тобi принести спочуття В сердечнiй втратi. (Вклоняється). Люди не лихi ми, Хоч нас пани вельможнiï не люблять, I винагородити втрату цю Вважатимем за честь. Касильда Не розумiю, Про що, гетьмане, кажеш ти... Наливайко Про те, О, ясна панно, що нам жаль великий Не помогти в твоïй тяжкiй утратi: На мiсце нареченого твого Я стану залюбки, коли твоя На теє буде ласка й згода, й шлюб Вiдбудеться негайно, а тим паче, Що в тебе й пiп уже напоготовi... Мамай (ошелешений несподiванкою, до Гуменицького). Та вiн сказивсь, чи що?! Гуменицький Мовчи та диш! Наливайко (до Iгнотуса). Унита ти? Iгнотус Я?.. Хм... так. Наливайко Ну, от i добре: Iз панною звiнчаєш нас, а потiм Тебе за унiю твою повiсять Моï нетяги. Касильда (затремтiвши). Жах який!.. Iгнотус (тихо ïй). Мужайся,- Од слiв до дiла ще далеко. Наливайко Ну?.. Лобода (до Наливайка). Сгривай-но, брате... Як казать по правдi, То панна ця менi також припала До серця й до душi. Чому ж не я, А ти iз нею вiзьмеш шлюб? Наливайко (смiється). Хто?.. ти?! В свiчадо глянь, старий, на сивий волос. Чи одружитись для других бажаєш? Смiх. Лобода (спалахнувши). Чому ж старий?.. В чупринi сивий волос Не ганьба козаковi: сивина - Це розуму ознака. Серця ж палу Нiхто й нiде не мiряв сивиною. А опрiч того ще — так хочу я, Щоб панна красна ця була моєю! Наливайко (спалахнувши). Хотiти мало ще, гетьмане славний, А треба взяти! (Б'є рукою по шаблi). Лобода (хапається за шаблю). Треба, то й вiзьму, Хоч би i через труп твiй довелось Переступити!.. Мамай (гнiвно). Сто чортiв у пельку! Цього ще не бувало, щоб за бабу Гетьмани перегризлись! Гуменицький Гарне дiло! Кварцяне вiйсько на карку, вони ж За дiвку панську б'ються... Орiшевський (виходить наперед). Постривайте, Моï панове, лицарi вiдважнi! На думку на мою, ця зрада зайва... Мамай Хе!.. Ще б пак! Гуменицьккй Усьому козацтву сором! Орiшевський Я розумiю вас обох: блискуча Краса ясноï панни заслiпила б Усякого на вашiм мiсцi.... Мамай Що?! Орiшевський (махнувши на нього рукою). Лиш не тебе, Мамаю, не тебе... I всяк радий би невимовне був Дружиною красу такую мати. Але ж ви — лицарi, моï панове, Й повиннi знати добре, що в цiм дiлi Належить першiсть ув обраннi тiй, Чиє ви серце хочете скорити. Тому най панна скаже нам сама, На кого з вас впаде сердечний вибiр. Наливайко Так, згода. Лобода понуро мовчить. Орiшевський (до Касильди). Слово ваше, ясна панно. Касильда (погiрдливо). Ви що?.. Глузуєте?! Ви на торзi чи де?.. Щоб я, гербована шляхтянка... Наливайко (хапаючись за шаблю). Як?! Касильда ...Та вiддалася за ворога отчизни I вiри католицькоï святоï?.. Цього не буде!.. Наливайко (виймає шаблю). Так?! То пропади ж... Пазина висне йому на руцi й разом з Орiшевським здержує його. Iгнотус (простягає руки). Панове лицарi, спокою прошу. (Одводить Касильду набiк i щось шепоче ïй). Наливайко (вiдступивши набiк, ховає шаблю; до Пазини напiвголосно). Така вона у тебе?.. Католичка, Та ще й запекла... Най же дiдько лисий Ожениться iз ляшкою, не я... Касильда (ламле руки, благаюче). Ах, не тепер!.. Нехай... Лиш не сьогоднi... Орiшевський (до гетьманiв). Оскiльки зрозумiв я, красна панна Цiлком не вiдкида освiдчин ваших, Хоробрi лицарi: вона лише Вагається — й це зрозумiла рiч,- Кому iз двох своє вiддати серце, I на роздумування просить часу. Понеже так воно i мусить бути, Я раю вам, хоробрiï гетьмани, Ïï вволити волю й дати ïй... Ну, скiльки?.. Днiв за три-чотири в нас На черзi бiй з кварцяним вiйськом... Отже, Даємо ïй два днi. Чи згоднi ви? Позавтрьому, у цей приблизно час, Ми i весiлля одгуляєм тут: Своï бояри в нас, своï й музики, А шлюбну сальву битимуть гармати Кварцяникам назустрiч. Так чи нi? Мамай А щоб ти скис! Це вигадав на диво! Гумеiницький Такого ще весiлля не бувало, Вiдколи й свiт стоïть!.. Наливайко (байдужо). Як так, то й так. Лобода (по задумi). Дотепно вигадав... Най буде так... Але щоб часом не втекла куниця З цим чорним лисом. (Киває на ченця). Ти, Охрiме-брате, У панськiм дворищi цiм розташуй Свою козацьку сотню, й най пильнують, Як ока власного. В одвiтi — ти!.. Гуменицький Гаразд, мiй батьку, не втече! Орiшевський (до гетьманiв). Ну, що ж,- Нам час назад, до Бару. (До Касильди). На добранiч,- Даруйте нам турбацiю цю, панно, I най Морфей рожевi сни навiє Тому, кого сполохали ми тяжко. Всi вклоняються й виходять. Мамай (виходячи, чухає потилицю). З женячкою розмордувало ïх! - А тут же оковитоï й медiв I всякого добра... Гуменицький (смiючись, пiдштовхує його лiктем). Ще маєм час... Виходять. Пазина за ними. Касильда закриває очi, хитається й падає непритомно на руки ченця. Iгнотус (мiцно тримає ïï, пригорнувши до грудей i втопивши в неï жагучий погляд). Яка краса!.. Нiмiю перед нею. I цю красу хотiв Жолкєвський взяти? Е, нi вона моя, i вирву я Iз пазурiв самого чорта, Не то, що у Жолкєвського... А дурнi Цi дикi в помочi менi до цього Любенько стануть... Ти стомилась, пташко? Поблiдли лиця як... але уста Немов благають поцiлунку... (Жагучо впивається ïй в уста довгим поцiлунком). Дрига (висовує голову з лiвих дверей i лякливо озирає покiй; побачивши ченця з Касильдою на руках, лукаво посмiхається). Кхе!.. (Ховається за дверi). Iгнотус (почувши кашель, здригається й озирається). Хто тут?.. (Кладе Касильду на канапу. Входить Д р и г а). Це ти?.. Гаразд... Iди, спочинь З дороги: завтра знов потрiбен будеш (Кидає йому капшука з грiшми). А це вiзьми i — анiже нiкому! Дрига хапає грошi i, кланяючись та задкуючи, виходить геть. ДIЯ ТРЕТЯ Ясний весняний ранок. Наливайкiвський табiр у степу. Лiворуч — великий, вiдкритий до глядачiв, намет таборовоï канцелярiï з столом посерединi й скамницями довкола столу. На другiм планi — наладованi вiйськовою всячиною вози. В перспективi — мiсто Бар. Мiж возами вештається найрiзноманiтнiший люд: шляхта, мiщани, козаки, могильники, будники, броварi, кравцi, шевцi, ткачi кушнiри тощо — всi, кому тiсно було жити пiд паном або глитаєм-господарем. Пiд возами, в холодку й посеред сцени, сидять купками й пиячать тi, в кого ще не все пропито. Вiд гурту до гурту ходить козацька кабашниця. Хотина; за нею наймит возить барилко з оковитою й нацiджує кому скiльки треба — чи то в пляшку, чи в тиквi, чи в глечик, чи в боклажок. Хотина одбирає грошi чи застави за горiлку. Голос (iз 1-оï групи). Пху, чорт!.. Iзнов у тиквi анi краплi! А вже й заставити нема чого. Хiба штани?.. Але ж самi дiрки,- Бо тi, що з пана здер, пропив ще вчора... Смiх. Голос (iз 2-оï групи). А ти вклонись Хотинi й попрохай Гарненько,- наборг дасть. Хотина А чорта з два! Голос (iз 1-оï групи). Не дасть, ледащо! (До своïх горiлчаних братiв). В кого з вас, брати, Ще єсть одежа, чоботи — рятуй! 2-й голос (iз тоï ж групи). Та де! не бачиш сам, що босi всi I грiшним тiлом свiтять. Голос (iз 1-оï групи). От напасть! I на якого дiдька нас гетьман Iз мiста раптом вивiв аж у степ? Та в мiстi ж ще лишилося добра Усякого, хоч греблi ним гати! Голос (iз 3-оï групи). Хiба в мiщан та у попiв, а в панства З маєткiв ïх лишились димарi Та чорнi слупи: маєш хiть — повисни Хоч на найвищому! Мамай Коли гетьман Iз Бару вивiв нас сюди, то певне Не з розуму дурного. Чи забув ти, Що завтра маємо вiтати з честю Кварцяникiв з Жолкєвським на чолi. Чи ти б хотiв, щоб в пастцi нас застукав Гетьман коронний... Голос (iз 1-оï групи). От лиха година! Розмордувало ïх невчасно так... А тут же саме випити охота! Мамай Стривай,- червоноï нап'єшся завтра! Голос (iз 1-оï групи). Хотино, гей! пащеко ти несита! Повiр у борг: чим хочеш присягаюсь, Що завтра ввечерi вiддам в заставу Штани з Жолкєвського самого!..Браття, Вже наперед кажу: цур не дiлитись! Штани з коронного гетьмана я Здеру, а iншим зась до них. Голоси (регочучи). — Бери, Здоров! — Та не ускоч, гляди, в матню, Бо з неï шлях один: до чорта в пекло! Регiт. Мамай (перехиляє боклажок), Рятуйте!.. Пробi!.. Голоси (злякано) Що таке, Мамзю?! Мамай (пiднiмає боклага). Ось гляньте — порожнiсiнький!.. А я ж Iще й не похмеливсь... Голоси Застав штани! Мамай Не можу, братчики: небавом рада Гетьманська, а ви ж знаєте, що й я На нiй болячка не з останнiх, тож Без них до радного не пустять кола... (Б'є себе по лобi). А гей ти, надовбню оден!.. А кобза!.. (Здiймає з плечей кобзу). Хотино, гей! ану лиш нацiди За кобзу в боклажок... Голоси (обурено). — Чи ти сказивсь?! Чи вже останнiй розум свiй пропив?.. - Нащо ж кому без кобзи здався ти?.. - А ми, нетяги, без Мамая?.. Тiльки I людського в нас, може, неборакiв, Що пiсня Мамаєва голосна!.. - Ану, кабашнице, несита пелько, Налий йому! Хотина А хто платити буде? Голоси А щоб ти скисла, ненажеро клята! - Скидаймось браття, в кого ще дзвенить в кишенi!.. Декотрi витягають грошi й платять Хотинi. Наймит (бере боклажок; до Хотини). Повен наливати? Хотина (лiчить грошi). Повен. Мамай Ох, i спасибi ж вам, моï брати, Що не дали живцем од спраги вмерти! Як тiльки бiй скiнчиться iз ляхами, Частую всiх на радощах, а поки - (бере боклажок) За вас за всiх i за козацьку славу! (Перехиляє боклажок i п'є нахильцi з нього). Голоси - Е, нi! до бою ще далеко, серце,- А ти утни якоïсь нам на кобзi, Врятованiй iз пазурiв кабацьких!.. - Авжеж, авжеж! — А за тобою й ми!.. Мамай (одiрвавшись од боклажка). Ффу!.. Мов на свiт наново народився... То тiльки й плати, кажете, що пiсня? (Бере бандуру). Ох, кобзонько моя спiвучеструнна! Не раз нетягу рятувала ти Вiд смутку клятого та вiд жури,- Ой, врятувала ще раз ти вiд смертi, Вiд наглоï напасницi... (Перебирає на струнах). — Дзвони ж, Гучнiш дзвони препишну славу всiм: Степам безкраïм, вольнiй волi ïхнiй I славному козацтву-побратимству!.. (Б'є по струнах). Ой iз степу, степу широкого Та не буйнi вiтри повiвали, Гей, повiвали! Хор Розходилась-розгулялась бiдная голота, Бiдная голота з батьком Наливаєм. Мамай Ой iз-за лiсу, лiсу зеленого Та не чорнi хмари насували, Гей, насували! Хор Насували-налiтали славнi козаченьки, Славнi козаченьки в гостi до вельможних. Мамай Де ж те панство, панство гербоване, Що з голоти гордо так смiялось, Гей, так смiялось? Хор Положили-повкладали спати в чистiм полi, Спати в чистiм полi, в полi на роздоллi! Скiнчивши пiсню, Мамай знову перехиляє боклажок i п'є нахильцi. Голос Дриги (з правого боку). Ой гоп, рики-чики, Куплю, мила, черевики! А ти, любко, кохай, А ти, серце, пригортай, Та стривай - Не тiкай! (Виходить на сцену, пританцьовуючи; вiн у пiдранiй попiвськiй рясi). Я милую поцiлую, Ще двi парi подарую,- А ти, любко, кохай, А ти, серце, пригортай, Та стривай - Не тiкай! Вибухи гомеричного реготу. Дрига зупиняється й посоловiлими очима оглядає пиякiв. Голоси - Оце дак пiп! — Якоï уджигнув!.. - Розбий, Мамаю, кобзу: не складеш I ти дотепнiш!.. Дрига (йде до гурту). Братiки моï! Моï возлюбленiï чада й вiвцi! Воiстину сей день, єго же... той... (Угледiвши Мамая). Мамаю!.. й ти мiж нами?.. Голоси — Звiдкiля?.. — Яким це вiтром принесло тебе?.. - Де пропадав з самого Могилева?.. Дрига (похитуючись). Вразi моï возсташа... Литвинам У руцi впав бих... Мало не повис був На древi, та Господняя десниця, Як древле Iлiю, на колесницi Огневiй восхитила мя з ïх рук I аж до вас, о чада, принесла... Регiт. Голоси - А де ж вона? — Продав десь, певне, й конi - I колесницю тую, та й напивсь! Дрига Воiстину... Великая спокуса.- Не воздержахся аз... продав... єй-єй... Ось i дiнари (Виймає жменю грошей). Голоси — Ого-го!..-Частуй же, Велебний отче, всiх! — А то у нас Нi колесниць, нi коней...- Вже й хламиди Хотинi всi давно позаставляли!.. Дрига (до Хотини). А де ж спокусниця?.. Ти тут?.. Бери! (Дає ïй грошi). На всi усiм!.. До наймита пiдходять хто з чим, дiстають горiлку, й пиятика точиться далi. Аз немощен i слаб... Спочину, як Господь у семий день... (Похитуючись, нiби ненароком точиться до намету i вкладається пiд ним на землi). Мамай Хоч i проноза клятий пiп, а добрий,- Тож за здоров'я чесного отця!.. Хотина (дивиться вправо). Либонь, гетьман iз старшиною йдуть?.. (До наймита). Агов! ходiмо звiдцiля! (Зникають з наймитом лiворуч). Голоси — Гетьман!.. То що? Нехай... ми всi гетьмани тут!.. - Гетьман твiй змовився з панами й нас Iз Бару вивiв аж у степ... Мамай (грiзно). Ану, Занишкни, дурноверхий!.. Чи тебе Питати мав? Голос Не вадило б i в нас Позичить розуму для справ таких! Мамай Та де ж вiн в тебе? Ти ж давно його Кабашницi заставив за горiлку, А рештки в оковитiй утопив. Отож мовчи та диш!.. Голоси Авжеж, мовчи, Бо в Северина шабля гостра, ти ж Дрючка не маєш навiть — все пропив!.. - Та ось i вiн... З правого боку виходять Наливайко, Орiшевський, Кремпський i Мазепа. - Здоров будь, наш гетьмане! - - Живе най Наливайко! — Вiват! вiват!.. Наливайко Спасибi вам, моï нетяги любi!.. Гай-гай! то ви й не висихали, бачу, А нинi ж рада вiйськова,- забули? Голоси - Та де забули пак! Чекаєм ради... - П'ємо ж, щоб вивiтрити хмiль вчорашнiй I свiжу голову на радi мати Смiх. Наливайко Гаразд! та пийте й далi, скiльки влiзе, А нiч — на сон, щоб свiжi i бадьорi Були на ранок. Не ячiте лиш, Щоб радi старшини не перешкодить. Мамаю, й ти гуляєш, любий друже? Мамай Козак-душа, гетьмане славний, щира: Коли не п'є, то вошi б'є, а все Про дiло про лицарське добре дбає. Наливайко (смiється). В гуморi, бачу, добрiм ти, то ж зовсiм Ще глузду в оковитiй не втопив, Тому бери свою ти златострунну Й на раду з нами до намету. Мамай (чухає потилицю). Зараз... Допити тра. (Допиває з боклажка). Наливайко (побачивши заснулого попа). А це... чиï це мощi? Голоси (регочучи). - То пiп, гетьмане, Дрига упокоïвсь!.. Наливайко Таж ми його, либонь, десь загубили - Пiд Могилевим ще, чи що? Голоси — Прибув, Вiн каже, на вогнистiй колесницi, Як Iлiя на небо!.. Орiшевський (смiється). Так?.. А впав, Як та його хламида, i лежить. Наливайко Най спочиває з праведними. Прошу!.. Старшина йде до намету. Мамай бере кобзу й теж за ними. В наметi сiдають колом столу. Голоси (притишено). - Ходiмо, браття, геть iзвiдцiля, А то котрийсь не вдержиться й почне Тут зiпати iз перепою.- Гайда!.. Сцена на другому планi хутко пустiє. Дрига, помiтивши це, пiдводить голову, озирається й починає пiдслухувати те, що говориться в наметi. Наливайко Мене дивує те, що досi ще На раду не прибув гетьман Грицько. А час би вже й почати, поки ще Моï нетяги не перепились, Бо з п'яними яка вже рада! Кремпський Шкоди Великоï не буде з того справi, Якщо обiйдеться й без них: твоє, Гетьмане, слово перше в справi цiй, А чернь i старшина повиннi слухать. Мазепа Полковник я i карнiсть вiйськову Над всякi ради ставлю: наказав - I всякий писка затули, хоч як Не до вподоби той наказ. Кремпський Авжеж! Ïй що, голотi тiй? Аби принада Була, то битимуться, як леви: Не раз, не двiчi довели вже це. Принади ж тоï — золота, срiбла, Саєтiв, сукон, зброï, коней тощо У табори в Жолковського задосить,- Не менш, як в тих, яких пiд Луцьком ми Так потовкли i табор зжакували. Наливайко Це так... Але... не все в принадi тiй... Є щось iще, моï братiï... Воно Найледачiшого з голоти тоï Iз гайдабури в лицаря оберне, Як обернуло нас уже давно У месники, а потiм, по звитязi, Оберне в будiвничi i творцi. Це та святая зненависть до пана Й палка любов до волi степовоï I до козацькоï людськоï правди. Орiшевський (здивовано-врадувано). Що чую я?.. О, жити варто ще, Коли такi думки почути можна Та ще й iз намiром твердим у чин Ïх обернути. Наливайко (смiється). Побратиме мiй, Твоï поради не пiшли на вiтер, Хоч вiтром звався я. Твою науку, Ïï незмiрну глибину збагнув я I ввесь у нiй поринув щирим серцем. Кремпський Чому не зрадиш нам, iетьмане славний, Своєï тайни?.. З тобою поплiч Вiдколи вже ми ходимо в боях, Гадаючи, що лиш лицарську справу Сумлiнно чинимо по змозi всяк. Та бачу я, що в головi твоïй Якась висока дума зрiє. Наливайко (занепокоєно). Так... Скажу я все... скажу на радi всiм, Щоб дух голоти буйно розпалити, Щоб та козацька правда степова, Що жеврiє в душi десь непомiтно, Пожежею страшною спалахнула I ворога змела... (Виходить iз намету й роззирається на всi боки. Дрига вдає, що спить). Але чому Нема i досi Лободи?.. Мене Вже непокоïть це... Мамай Це справдi той... А чи не баба замiшалась тут В козацьку справу?.. Недарма ж було Розмордувало вас тодi з цiєю Панянкою... Ну, десь ото й пасе Грицько, щоб ти, гетьмане, не одбив... Наливайко Та най бере ïï собi з гуздром,- Не до панянок нам... Мамай Чому ж тодi За шаблю ви хапалися, ïï Не подiливший? Наливайко (смiється) Гарна ж збiса дiвка, Хоч хто запалиться... Лицарський жарт. Мамай Тобi, бач, жарт, гетьман же запорозький Не в жарт розласивсь... Мазепа Непевне, щось I справдi... А проте в сiчовикiв Правдива карнiсть не в пошанi здавна. Кремпський О, прийде ще: занадто вже багатий Той табор у коронного гетьмана, Щоб сiчовик одмовився нагоди Його пожакувати. Наливайко Правда це, Але час раду починати вже: Ще маємо багацько справ без неï. Орiшевський То й починай,- тим часом вiн над'ïде. Наливайко Мамаю, друже, йди й звели сурмити До ради вiйськовоï. Мамай виходить i зникає за наметом. Сподiваюсь, Що ви готовi всi до неï? Мазепа Так, Свiй полк привiв сюди я до схiд сонця. Боюся лиш, щоб козаки моï Та не впились з голотою твоєю. Орiшевський (смiється). Козак не вiл: не вип'є бiльш вiдра. Кремпський Й моя десь шляхта голопуза тут. Вона б i випила, та катма за що, А кунтушiв з гонору не проп'є. За сценою голосний звук сурми. Поволi сцена залюднюється. Старшина сидить поки що в наметi, перекидаючись тихими увагами. Мамай (вертається). Гей, попе! час вставати: службу Божу Проспиш, ледащо!.. В натовпi регiт i кпини. Голос I Най! Хто, кажуть, спить, Той не грiшить. Голос II А примостивсь вигiдно У холодку! Голос III Це Дрига?! Де вiн взявся? Голос I На колесницi вогнянiй, казав, Прибув з-пiд Могилева... Дрига (вдає, що прокинувся, позiхає, протирає очi, потiм озирається). Де ж це я?.. Невже iз вами, братiки моï? (Пiдводиться). З намету виходять Наливайко, Орiшевський, Кремпський, Мазепа. Вигуки - Гей, вiват! вiват! вiват! — Най живе Гетьман наш Наливайко Северин! — Най живе здорова старшина!.. Мамай (викочує барило з-за намету й ставить його перед Наливайком). Ставай сюди: тебе виднiше буде! Наливайко (стає на барило). Моï брати! моï нетяги любi I ви, шляхетство чесне й козаки! До вас моє недовге щире слово... Отверзти прошу вас серця i душi Йому назустрiч, зважити його Холодним розумом нелицемiрно I, якщо мудрим здасться вам, То приязно приняти до викону... Вигуки - Кажи! — Ми слухаєм тебе, гетьмане!.. Наливайко Спасибi, браття, вам!.. (По хвилевiй надумi). Назавтра бiй! Страшний, останнiй бiй з кварцяним вiйськом Самого короля... Щаслива доля - Я певний в тiм — пошле звитягу нам, Бо вся душа, все серце наше в тiм, Щоб ворога перемогти лихого. Або на полi смертi полягти... Всi - Веди, гетьмане наш!..- Веди у бiй!.. - Ксьондзам, панам магнатам смерть проклятим! Наливайко (простягає руку — все стихає). Так, друзi, так,- ксьондзам, магнатам смерть! А нам — звитяга. А чому? — Тому, Що позад нас нема нiчого — пустка: Нiчого ми не стратим, наложивши Своєю головою у бою, А перемiгши — завоюєм все I над усiм свою поставим правду, Обiдрану магнатами лихими I споневiрену ксьондзом лукавим, Що носить хрест на грудях, а в душi Страшну, диявольську плекає думку... Вигуки - На палi ïх, скажених!..- Смерть ïм, смерть! Наливайко Та сильна ще козацька наша правда, Та правда, що плекалася степами Й буйновiтром на ворога лiтала,- Жива вона i житиме вовiки!. (До старшини). Хотiли знати ви, моï брати, Той таємничий скарб душi моєï, Високу думу ту, що мiць страшну Влила менi у груди й запалила До боротьби. Ïï одкрию вам, ïï одкрию тут усiм братам, Бо лиш про них плекав ïï таємно. (До всiх). Назавтра бiй, страшний, останнiй бiй... Впадем могутнiми орлами степу Ми на потугу тую королiвську I знищимо упень,- це зважив я I певен перемоги... Останнiй бiй... Напишем ми угоду з королем На вiки вiчнiï мечем козацьким, I волi вольноï нова зоря Велично, пишно зiйде над степами Й покличе всiх до творчого життя Так, так, голото бiдная моя! - Творити будем ми своє життя, В пiдвалину поставим нашу правду, I запишає рiдная земля - Вiд Прип'ятi i аж до Криму вольна - Веселими мiстами, хуторами I селами — без хлопа i магната, Де всi за одного й один за всiх, А разом — вольний i мiцний народ! Ви чуєте, брати? — не гайдабури, Здобичники, голота, а — народ, Що ходить не у панському ярмi, А сам свою величну долю творить I одсiч дать здолає хижакам, Котрi схотять його в лабети взяти. Скажiть же ви менi, моï брати,- Скажiть сердечно, щиро, без лукавства: Хiба не варт за це й умерти, Щоб кров'ю то скроплена велична дума Зросла хижацтву лютому на страх, А з бидла панського, з рабiв нiкчемних, То цебто з нас, створила на степах Великий, сильний, радiсний народ, Що створить сам свою велику долю?.. Всi - Веди нас всiх до перемоги! — Вiват!.. — Поляжем всi або здобудем волю!. Орiшевський (втирає сльози). Я знав... я знав... Не марне сподiвавсь... Мазепа (розчулено). Моï орли тобi до послуг, брате: Будь певен,- жоден з них в бою не схибить. Кремпський То це твоя таємна дума, брате?.. Я в захватi! (Б'є шапкою об землю). Най чорт поб'є нас всiх, Коли з моєï шляхти хоч один Свою поверне вороговi спину! Мамай (чухає потилицю). Ех-ех, гетьмане! перелив я трохи, А то на радощах хiба таку Тобi на славу склав би пiсню... Ех!.. Наливайко (розпромiнений). Спасибi, браття, вам за щире слово!.. Але... (Озирається довкола, промiнь щастя на виду обертається в хмарку тривоги). ...де Лобода? де запорожцi?.. Всi тепер тiльки звертають увагу на вiдсутнiсть запорозького гетьмана й сiчовикiв. Глухий гомiн здивування та обурення. Це хто там? Пропустiть сюди старого!... Крiзь натовп з правого боку продирається Михаль. Михаль (ледве дихаючи, стає перед Наливайком). До тебе я, гетьмане... Наливайко (нахмурившись). Хто єси?.. Десь бачив нiби я тебе, старий... Михаль Так, так... мене ти бачив позавчора В Шершнях... Дворецький я в панiв Оборських... Ох-ох... старий вже дуже став i ледве Сюди дошкандибав... Наливайко Що сталось там? Кажи хутчiй!.. Михаль Усi порозбiгались... Вся челядь... Наливайко Як?! А де ж сiчовики?.. Михаль Опiвночi приïхав Лобода... Ксьондза, Пазину й панночку Касильду Звелiв посадовити на вози... Ввесь дiм i двiр пожакував... мене ж Замкнув iз панiєю у покоï... Вона нездужала... вже вмерла з ляку... Самi ж десь зникли уночi... Насилу З покою видряпавсь вiкном до ранку Й оце прибiг, щоб сповiстить тебе, Гетьмане... Наливайко (грiзно). Та куди ж вони, куди?! Михаль Сiчовики казали помiж себе, Що звелено на Брацлав путь держати... Наливайко (як безумний). А як же ж бiй?.. Без нього ж все загине... Де ж правда?.. Присягався ж вiн... Чи це I є та правда сiчова, що все Лиш сiяла мiж нас розбрат i зраду З давнiх-давен?.. Раби... раби, раби... (Падає непритомний на руки старшинi). ДIЯ ЧЕТВЕРТА У замку в Бiлiй Церквi. Просто — вхiднi дверi, праворуч — до iнших покоïв, лiворуч — два вiкна. Посерединi — великий довгий стiл. В простiнку, мiж вiкнами, — налой з розп'яттям. Касильда (що клячила перед розп'яттям у молитвi, пiдводиться). Немов тягар з натружених рамен, Печаль тяжку зняла Святая Дiва З душi знебулоï... А чи надовго ж? Iгнотус (стоïть збоку; ввесь час, поки вона молилася, дивився вiн на неï жадiбними очима; коли ж вона пiдвелась i звернулася до нього, зiр його потух i обличчя закам'янiло). Iз всiх дiвчат, що земський рай скрашають, Господь обрав тебе, прекрасна доню, Щоб гiдрi навiснiй нести загибель... Касильда (ламле руки). Ах, падоньку!.. i знову ти про це, Пречесний отче... Iгнотус (твердо) Так, i паки, й паки! Касильда Не можу ж я,- ти зрозумiй мене! - Не можу я вiддати на поталу Себе якiйсь потворi дикiй, п'янiй... Iгнотус Офiри цеï в тебе вимагають Святая церква i Рiч Посполита. Каспльда А серце!.. Ах, я не люблю його... Огидний вiн менi... Це ж мука, мука... Iгнотус Щоб визволити рiд людський, Христос Прийняв страшнi терпiння на хрестi... (Показує рукою на розп'яття). Чи хто iз нас достойнiший за нього?.. Касильда (в розпуцi падає перед ним навколiшки). О, змилосердься!.. Я ж люблю другого... I нiч, i день — чи сплю я, чи не сплю - Той образ лицаря перед очима... Йому лиш одному себе вiддам Навiки я... Iгнотус (грiзно). Жолкєвському?.. Марнота!.. Касильда Нема ж його?.. Iгнотус Кому ж, як не йому?! Касильда Тобi признаюсь я, о чесний отче... Тобi спокутую свiй грiх тяжкий... Iгнотус (впивається в неï палаючими очима). Кажи ж, кажи хутчiй... Касильда Єдиний раз З'явився вiн тодi... iз цим... в Шершнях, Як Божий грiм... Мов тая блискавиця, Красою очi заслiпив моï I нею серце пiдкорив дiвоче, Що ще кохання грiшного не знало... Ах, грiх який!.. Даруй менi, даруй Цей грiх, пречесний отче... Iгнотус (ледве втримуючи, радiсть). Наливайко?! Касильда (спустивши голову й закривши обличчя руками, тихо). Так, вiн... Краси такоï ще не бачив Нiколи свiт,- чи ж дивно, що слабе Дiвоче серце вразила вона Й його i думи всi грiхом повила?.. Iгнотус (пiдводить ïi). Устань!.. Воiстину це Божий перст. Там, де краса любов собою творить, Грiха нема, моя прекрасна доню. Менi оцим признанням ти своïм Надiями новими окрилила Зневiрену уже тобою душу... Касильда (радiсно). То це не грiх?.. Iгнотус Кажу ж: там, де любов, Нема грiха... Про щастя про твоє Iз тим, кого ти любиш, я подбаю. Касильда Невже його побачу знов я? Iгнотус Не тiльки це... Вiн буде твiй. Кастильда О, щастя! (Припадає устами до його руки. Вiн цiлує ïï в голову). Пазина (входить i з пiдозрiнням давиться на них). Прибув там той, що до Шершнiв колись З вiстями од коронного гетьмана Вночi приïхав був. Пустить чи нi? В передпокоï жде вiн... Iгнотус Постривай!.. Ти панну до покою одведи, А я з ним сам... Пазина й Касильда виходять дверима праворуч. Iгнотус бистро йде до вхiдних дверей i вiдчиняє ïх, пропускаючи до покою Дригу. Це ти?! Звiдкiль узявсь I де так довго пробував, ледащо?.. Ти був в Шершнях? Дрига Так, чесний отче, був. Iгнотус Кажи, що сталось там по нас. Дрига Стара, Як тiльки вирушили ви, померла, А слуги всi розбiглись, хто куди... Iгнотус (молитовно складає руки й зводить очi горi). Най в царство прийме Бог ïï своє!.. Тепера менше перешкод... А ти Про це нiкому анiже!.. Коли Тебе спитає ненароком панна, Кажи, що все гаразд... стара здорова... Дрига Гаразд, скажу... Iгнотус А Наливайко де? Дрига Дiзнавшися, що зрадив Лобода, Вiн вельми лютував i наздогiн За ним з усiм пустився вiйськом, З кварцяниками бою не прийнявши. Пожакувавши Брацлав по дорозi, Сюди, у Бiлу Церкву справив вiн Свою потугу. Мусить бути близько. Iгнотус (потираючи руки). Так, так... Усе гаразд iде... Нехай Вовкiв цих двоє степових один Одному поперегризають горла, А тiчки ïх розпудить по степах Гетьман коронний... хе-хе-хе!.. Про це Подбаю я... О, так,- я вже подбаю, Й побачимо, зухвалий Наливаю, Хто скорше з нас повисне на гiлляцi, Котру менi ти призначав в Шершнях!.. В коронного ти був? Дрига Аякже,- був... Про все йому докладно розповiв... Розгнiвавсь вельми вiн... Iгнотус (смiється). Розгнiвавсь?.. Ще б пак! Такая пташка пурхнула з-пiд носа В Жолкєвського самого, ха-ха-ха!.. Дрига Не гаючися, вiн з кварцяним вiйськом Пустивсь за Наливайком наздогiн, Але... гетьман козацький, мов той вiтер, I не важким кварцяникам догнати Його у чистiм полi, i коли б Йому не трапивсь по дорозi Брацлав, То й я сюди не встиг би iз звiстками. Ось вiд Жолкєвського листа привiз Тобi, пречесний отче. (Виймає з-за пазухи листа). Iгнотус (дослухаючись до гомону в передпокоï, бере листа). Йдуть сюди... Ходiмо звiдсiля: в своïм покоï Я дам доручення новi... Зникають дверима праворуч. З передпокою по хвилi входять Лобода й Гуменицький. Лобода напiдпитку. Лобода (зупинившись бiля порога, важко зiтхає й озирається по покою: не помiтивши нiкого, скаженiє). Нема Нiкого знов!.. (Пiдходить до столу й важко сiдає. Раптом — б'є кулаком по столi й гукає). Агей!, чи є хто там?.. Як тiльки я сюди в покiй — всi врозтiч... (Зриває з голови шлика й кидає ним об пiдлогу). А сто дияволiв!.. Та хто я ïм? Чума? Червивий пес?! Охрiме! чуєш?- Чи вже не запорозький я гетьман?.. Гуменицький (поштиво стоïть бiля порога, тримаючи в руках шлика). Хто смiє навiть думати таке?! Лобода Хто смiє?.. Та вони ж... Той ксьондз дурний I тая панна... Входить Пазина. Де вона? Ти чуєш?! Пазина Про неï ти, гетьмане?.. Спочиває Вона. Ввесь час молилася й стомилась. Розгнiвалась, твiй крик почувши... Лобода (тихше). Справдi?. Ну, от... Вони цураються мене, А я ще й винен... (Схиляє голову). Спочиває, кажеш?.. Ну, що ж чинити?.. Най... Сiдай, Охрiме. А ти чогось нам випить принеси... Пазина виходить вхiдними дверима. Гуменицький (сiдає край столу). Дивлюсь на тебе я, гетьмане славний, I жаль гiркий козацьке серце тисне: Назустрiч ïм всiм серцем линеш ти, Вони ж тебе у вiчi зневажають Лобода (похиливши голову). Так, так... всiм серцем, друже... А вони? Гуменицький Чи варто ж нам було заради цього З гетьманом Северином розiйтись, Наразивши його на небезпеку? Лобода Ах, не нагадуй!.. Гуменицький Мiж сiчовиками Вiдтодi ремство не вгаває вже: На тебе, мiй гетьмане, нарiкають, Що товариство зрадив ти ганебно, Не по-лицарському, заради баби I добрами кварцяникiв не дав Козацтву подiлитися по бою... Лобода Мовчи, мовчи! Направлю разом все, Нехай лиш прийде Наливайко... Де вiн? Не чув нiчого ти? Гуменицький Чому не чув?.. Жолкєвський Бар зайняв, а Наливайко З Мазепю i Кремпським порядкують Уже у Брацлавi: з кварцяним вiйськом Вiн бою не прийняв тодi без нас... Пазина вносить великий дзбан меду й ставить на стiл; iз креденця дiстає кухлi. Пазина (наливаючи). Не знаєте, де Северин? Лобода Тобi Навiщо знати це? Пазина Навiщо, кажеш?.. На те... (Озирнувшись i знизивши голос). ...що до ксьондза прибув допiру Його вiстовець, шпиг... Iще в Шершнях Я бачила його. Тодi навмисне Про смерть Жолкєвського в Семигородi Принiс вiн вiстi, а Жолкєвський той Живiсiнький... Нiяк я не збагну, Що витiває з ним наш ксьондз понурий. На Северина щось, менi здається... Лобода (п'є). А хоч би й так — тобi до того що? Пазина (блиснувши очима). Менi?.. А те, що i тобi, гетьмане! Лобода (наливає). Ти це до чого? Пазина А до того я, Що як загине Наливайко, й вам Тодi кiнець. Лобода (регоче). Оце дак утяла!.. Чому ж, чому? Пазина (пiднесено). Тому, що в Наливайка На плечах голова, а в головi тiй Велика дума зрiє... Лобода Хо-хо-хо!.. А в нас?.. Пазина А в вас усюди безголов'я. На себе глянь, гетьмане: хто єси? Якi посiли голову твою думки? В той час, як ти лише про дiвку дбаєш, Душа десь Наливайкова горить В огнi розпуки, що не довелось Через твоє свавiльство й наглу зраду Святого дiла доконать... Лобода А ти Звiдкiль це знаєш?. Пазина У своïх спитай Сiчовикiв, коли не тямиш сам За дiвкою в зальотах та... Лобода (б'є кулаком по столу). Мовчи!.. Гетьман твiй Наливайко хто? — Щеня! Гетьманом хто його зробив? — Голота - Обiдрана, нiкчемна та свавiльна!.. Гетьман правдивий — я! I сам король, Наш найяснiший пан, моє обрання Рукою власною ствердив в Варшавi, Тому й з потугою його не буду Я битися... Пазина Та ж досi бився й ти? Лобода Бо сам собi я пан: захочу — б'юсь, А нi — то нi. Чи, може, Наливайко Менi розказувати буде? Дзуськи! Не дамсь я верховодити нiкому!.. Велика дума зрiє... Зрою добре, Яка то дума зрiє! Хоче вiн, Побивши Польщу i ïï панiв, Владарем дужим сiсти нам на шию Аж вiд Литви i по Днiпро та море... Нема дурних!.. (П'є). Пазина Що ваша шия варт, Коли народ увесь шукає долi I панськiï кайдани розриває! Лобода Народ?.. Ця чернь свавiльна i дурна?.. Нiколи ще такого не бувало, Щоб чернь сама свою творила долю... Пазина Як не було, то буде Лобода Чи не вiн, Твiй Наливайко, допоможе ïй? Пазина А певне, що не ти! Лобода (б'є кулаком по столу). Якого ж дiдька Вiд мене хоче вiн? Пазина Якого дiдька?.. Того, що й вiд усiх, хто не з панами Гнобить народ, а чесно б'ється з ними За щасну долю чернi тоï... Лобода (саркастично смiється). Знаю, Голубко, добре я, за що вiн б'ється, Твiй Северин! За владу б'ється вiн, За кралю ту, що видер я у нього З-пiд носа... щоб, побравшися iз нею, Зробитися гетьманом на всю губу!.. Але не буде так! -Ти чуєш, бабо? З твоєю панною вiзьму шлюб я... В цю ж мить, хоча для цього довелось би Ïï зв'язати!.. Де той пiп?.. Давай Його сюди!.. Козак-вiстовець (входить). Добривечiр!.. Гуменицький Чого Тобi?.. Чи сталось що? Козак-вiстовець Пiд Бiлу Церкву З потугою своєю Наливайко Прибув допiру... Гуменицький (схопившись). Що?! Ти бачив сам? Козак-вiстовець Так, сам я бачив. Там йому назустрiч Сливе уся залога наша вийшла: Братаються, цiлуються, вiтають... Гуменицький (до Лободи). Казав же я... Лобода (похмуро). Куди ж вони простують - У Бiлу Церкву? в мiсто?.. Козак-вiстовець Нi, вони Великим табором розташувались В урочищi, що зветься Гострий Камень. Лобода Скачи туди, Охрiме. i дiзнайся Про все, що треба,- розумiєш?.. Миттю! Гуменицький i козак вийшли. Пазина (радiсно). Iз степу вiтер знов, i не тобi Змагатись з ним, гетьмане запорозький! Лобода (прибитий несподiванкою). Мовчи, стара!.. Поклич попа сюди, А панну приготуй до шлюбу... Пазина Що?! Чи часу iншого тобi на це Не буде вже?.. Лобода (оскаженiло стукає кулаком об стiл). Роби, що я сказав!.. Патякаєш... Пазина виходить. Iгнотус (входить по хвилi). До послуг я, гетьмане. Лобода Це ти?.. Гаразд... Звiнчаєш зараз нас Iз панною Касильдою. Iгнотус (здивований) Вона Вже згоду подала? Лобода (схопившись). Начхать хотiв На вашу згоду я! I ти й вона - Моï ви бранцi: схочу — шлюб вiзьму Iз нею, схочу — вас обох повiсять!... Чи ти гадав, лукавий єзуïто, Що для Жолкєвського ïï плекаю?.. Iгнотус Оскiльки знаю я i чув од неï Вона Жолкєвського не любить... Лобода Так?.. Тим лiпше... Що ж тодi на перешкодi? Iгнотус (ледве втримуючи ненависть i злобу). Боюсь гетьмане, я, що Наливайко Красою серце пiдкорив ïï... Лобода (хитнувшись). Що?.. що?! Iгнотус А втiм — спитай ïï саму. Касильда (входить; за нею Пазина). Прийшла тобi сказати я, гетьмане, Що марнi заходи твоï про шлюб: Його не буде... Лобода (тупнувши ногою). Буде!! Касильда Нi, не буде! Ще не родивсь на свiт той пiп дурний, Що нас вiнчати мав би iз тобою... Лобода А з ким же? з ким?.. З гетьманом Наливайком? Касильда О, так! Коли б вiн тiльки захотiв, За ним пiду хоч в пекло я. Пазина (вражена, набiк). Що чую?! О, дякую тобi, Всесильний... Лобода (ледве втримуючи себе) Так? Це новина!.. Не так давно щось iнше Iз уст твоïх я чув, коли в Шершнях Обом ти гарбуза нам пiднесла Касильда Дурна була... не знала ще його, Лиш бачила його блискучу вроду. Лобода Коли ж це розуму набралась ти Й вiд кого? Ти не бачила ж його Вiдтодi? Касильда О, красу такую досить Єдиний раз узрiти, щоб навiки Дiвочим серцем ïй заприсягти. Лобода (до Iгнотуса). Ти чуєш, попе? Iгнотус Чую. Лобода (злобно-iронiчно). I що ж на це? Iгнотус (складає руки, як до молитви, й здiймає очi горi). Його свята на теє воля... Лобода (оскаженiло). Що?! Моя тут воля — чуєш? — не його!.. Тому негайно приготуйсь до шлюбу,- А теревенi правити менi Уже насточортiло з вами!.. Чув? Касильда (погiрдливо). Ще не родився той, хто силомiць Мене до шлюбу... Лобода (хапається за шаблю, несамовито). Що?! То краще вмри! Кидається до Касильди. Пазина з криком стає йому на дорозi. Пазина Сказився ти?! Очуняйсь, навiжений! Проспися перше... Лобода (грiзно). Бабо, одiйди!! Вхiдними дверима входять Наливайко, Мамай i Орiшевський. Мамай (угледiвши сцену, регоче). Ось гляньте: вiн з бабами тут воює! А ми гадали — без роботи десь Марнує час гетьман наш запорозький... Касильда (горнеться злякано до Пазини). Це вiн... це Наливайко!.. Лобода (вiдразу остовпiв од несподiванки; отямившись, кидається на Мамая з шаблею). Смiєш ти, Козацький ледарю! Мамай (регочучи, обороняється бандурою). Тю-тю на тебе! Ти не сказився часом, Грицьку?.. Наливайко(стає мiж ними). Стiй! Не битися з тобою ми прийшли Мiй брате... Лобода (отямившись, ховає шаблю в пiхви й вiдходить до столу). Дiдько брат тобi, не я!.. Наливайко Пройшла на тебе злiсть у наших душах, I ми, як i колись, до тебе, Грицьку, Приходимо з любов'ю, як до брата Й товариша в боях... Лобода понуро мовчить, одвернувшись. Забули ми Про те, що ти вчинив тодi, коли На терезах iз панською була Козацька наша доля, наша правда. Але... вона i досi там, мiй брате, I ти лише, з'єднавшися i з нами, В козацький бiк нагнеш тi терези. Тому й прийшли тебе прохати ми, Щоб разом з нами став до бою ти З кварцяним вiйськом: не сьогоднi-завтра Жолкєвський з ним прибуде... Касильда (до ксьондза). Що?! Жолкєвський?.. Iгнотус робить ïй знак мовчати. Лобода (раптом повертається). Лукавий лисе!.. й хочеш ти, щоб я Поняв тобi у тому вiри легко, Що ти прийшов сюди заради правди Козацькоï? (Показує на Касильду). А чи не це вона, Принадна правда та, що привела Тебе сюди з потугою твоєю?.. (Регоче. Мiж наливайкiвцями рух обурення). Мамай Голоднiй курцi хлiб на думцi! Орiшевський Ну-у!.. Наливайко Не розумiю я, мiй друже любий... Невже гадаєш ти, що на якусь Панянку красну промiняю я Своïх нетяг щасливу долю? Лобода (злорадо до Касильди). Чула? Касильда (до Пазиш). Мiй Боженьку! для нього я — якась. Наливайко (ввесь захоплений своєю думкою). Не нинi — завтра буде тут Жолкєвський З кварцяним i магнатським вiйськом. Всi ми палаємо одним бажанням бою Останнього iз ним. Його побивши, Обернемо внiвець Рiч Посполиту, Ïï магнатство та ксьондзiв, i станем Навiки вольними у себе всi, Щоб долi власноï панами бути Й свою козацьку правду утвердити Аж до Днiпра й до моря од Литви... Але... без тебе й Вiйська Низового Програєм справу ми, тому й прийшли Ми знов чолом тобi, гетьмане, бити, Щоб разом нам на ворога ударить, Його побити й тим козацьку правду В степах безкраïх наших утвердить... Лобода А Наливайка одного над всiми Обрати за державця... Чи брешу, Ти скажеш?.. Знаю я твоï думки... Наливайко Ах... це тебе лякає, брате мiй?.. Вiзьми ж, вiзьми ïï, ту владу, ти Хоробрий, славний, мудрий лицар ти: Пiд проводом твоïм я буду битись Звичайним козаком. Гетьманськi я Своï клейноди без жалю до нiг Тобi складаю, й сам тебе благаю Уклiнно я: не кидай нас, гетьмане... (Припадає на одно колiно й простягає до нього руки). Касильда (зневажливо). О!.. Фе, яка ганьба... Мамай Оце дак так! Оце вже дожилися!.. Пропадай Усе!.. Кому я складатиму тепер Своï пiснi?.. I кобзу геть до дiдька!.. (Зриває з плеча кобзу й хоче вдарити нею об помiст). Орiшевський (хапає його за руку). Спокою, брате мiй, спокою!.. Тихо!.. Лобода (повертається до них). Стривай, старий,- твоя ще кобза здасться. Пiдходить до Наливайка й пiдводить його. Даруй менi, мiй брате, що вчинив З тобою я не по-лицарськи в Барi: Цей чорт ув образi ксьондза святого Лукавими речами звiв мене На манiвцi... (Показує на Iгнотуса). Тепер я бачу iнше: Лицарськiй щиростi твоïй, мiй брате, Поняв я вiри й разом iз тобою З потугою своєю усiєю До бою стану, хоч i зараз... Мамай (знову перекидає кобзу через плече). Так! Спасибi, Грицю! Лобода (до Наливайка). Ось рука i слово Лицарське! (Обнiмаються й цiлуються). Наливайко Дякую тобi, мiй брате! Новоï вiри влив в мою ти душу: В єднаннi силу ми знайдем велику I дiла славного тепер напевне Вже доконаємо... Попа ж цього Iще тодi хотiв я на гiлляку... Лобода О, це вiд нього не втече! I я, Як ти колись, скажу: (до Iгнотуса). Як тiльки бiй Скiнчиться — з панною звiнчаєш нас, А потiм я тебе звелю повiсить!.. (До гостей). А вас, панове, прошу я ласкаво Одвiдати весiлля... (Вклоняється). Мамай Знов весiлля?! Тобi десь дуже, Грицьку, засвербiло: Гляди, щоб не пошивсь у дурнi! Глянь - Якою дихає бiдою он Та молода твоя... Лобода (смiється). О, це байдуже! Мисливець у куницi не питає, Чи з лука дасть вона себе застрелить. Касильда стоïть, уся схвильована, поблiдла; хоче щось сказати, але Iгнотус робить ïй знак мовчати. Увагу присутнiх звернено на Гуменицького. Гуменицький (входить i, помiтивши, що нiчого страшного не сталося мiж гетьманами, задоволено вiтається до гостей). До згоди, бачу, ви прийшли, брати, I серцем радуюсь своïм, тим паче, Що буря насуває... Час не жде... Лобода А що хiба? Дiстав якiсь ти вiстi? Гуменицький Вернулися допiру нашi чати: Iз табору Жолкєвського ляшкiв П'ятьох з собою привезли, пiймавши Ïх кiнних миль за кiлька десь од мiста. За звичаєм, язик ïм розв'язали: Надвечiр завтра сам гетьман коронний Прибуде в гостi. Лобода Ов?! Чого так борзо? Гумєницький Велика сила, кажуть, в нього. Наливайко Так, Це правда. Лобода Що ж, нехай! На те i сила, Щоб з нею битися Як так, то й так! А поки що гостей я дорогих До столу прошу випити на згоду Та покрiпитися з дороги. Мамай Добре! Розумне слово... Лобода (смiється). Вина тут, меди Такi, яких не має i коронний... Мамай Та не дражни хоч, а звели подати!.. (Сiдає за стiл). Лобода Пазино! панно! це вже ваша справа... Пазина виходить. Касильда кидає на всiх погiрдливий погляд i виходить дверима до iнших покоïв. Мамай (услiд ïй). Ого!.. А не казав тобi я, Грицьку, Що молода твоя бiдою диха! Орiшевський (сiдає). Нiчого, не привчилася iще Гетьманшою в господi врядувати. Лобода (до Наливайка, що стоïть осторонь, тихо розмовляючи з Гуменицьким). А ти?.. Наливайко сiдає. Сiдай, Охрiме! Гуменицький сiдає. А з тобою, Пречесний отче, я й не знаю вже, Чинити що. На людях, кажуть, ви Нiколи не п'єте, а тiльки нишком, Що навiть дух святий того не бачив, Тому й не кличу я тебе до гурту: Iди до келiï своєï, там Замкнись i пий собi аж досхочу, Та тiльки... утекти, гляди, не пробуй, Бо я знайду тебе i пiд землею!.. Iгнотус гасить блиски зненавистi в очах; смиренно здiймає погляд горi, зiтхає й виходить дверима праворуч. ДIЯ П'ЯТА Середина простороï землянки в урочищi Солонинi пiд Лубнами за Сулою. Обстанова проста, але все чисто, чепурно, затишно: помiтна жiноча присутнiсть. Просто — вхiднi дверi, лiворуч дверi до спочивальнi. Знадвору вряди-годи чути гарматнi стрiли. Касильда (глибоко схвильована, ходить по хатi позираючи вгору — в темряву вiкон). Як довго вiн не йде... Боюся я, Щоб наливайкiвцям та ненароком Не трапив вiн у пазурi... Пазина (готує вечерю на столi). Та хто? Касильда Отець святий прибути мав сюди Цiєï ночi до гетьмана.... Пазина (здивовано). Як?! I знов той ксьондз?.. Що має тут чинити? Касильда А ти ж гадала як? Що я забула Образу Наливайкрву?.. О, нi! Таких образ гербована шляхтянка Нiкому не дарує. Час прийшов,- Тепер вже я iз нього насмiюсь! Пазина (стривожено). Та як?.. I звiдки ксьондз отой прибуде? Касильда О, встигнеш ще дiзнатися ти! Чи, може, ти гадала, що дарма Ганебний шлюб взяла у Бiлiй Церквi Оборського донька з медведем диким?.. О, нi! нi, не дарма... Таких речей Дарма нiхто не чинить... Я дiждусь, Що Наливайко твiй, цей гордий лицар, Дiстане по заслузi — i вже скоро - За те, що меч зухвалий зняв на нас, На вiру нашу й на Рiч Посполиту!.. Пазина (злякано). Касильдо, схаменись! Що ти верзеш?.. Хiба твiй муж не б'ється поплiч з ним?.. Касильда (регоче). Мiй муж?! Тобi його дарую я!.. Коли пiшла на ложе шлюбне з ним, Коли красу свою, ясну, як сонце, Я вергла в бруд самохiть, то вже знала, Навiщо це роблю. I як радiла Тодi я, як гетьман коронний наш Обох твоïх гетьманiв погромив В урочищi тiм... Гострий Камiнь... Нинi ж З усiх, як єсть, бокiв вiн оточив ïх тут кварцяним вiйськом в Солоницi, I виходу нема нiкуди ïм, Цим лицарям степiв безкраïх, буйних,- О, нi, нема!.. Чути стук у дверi. Касильда бiжить до дверей. Це вiн... напевне вiн... Вiдчиняє дверi. Входить Iгнотус, перебраний за козака. Iгнотус (вклонившись). Най бендзе похвальони Єзус-Кристус! Касильда (здивована спочатку, потiм пiзнавши голос). Амiнь... Пазино, йди i розшукай Гетьмана... мужа i поклич сюди. Пазина кидає на єзуïта погляд, повний зненавистi, й виходить. Касильда кидається Iгнотусовi на шию. Пречесний отче! ти нарештi тут... Стомилася душею й серцем я, Тебе чекаючи... Iгнотус Думками все З тобою був, моя кохана... (Жагуче пригортає ïï й довгим поцiлунком впивається в уста). Касильда (визволяється з обiймiв i показує на вiкна). Вiкна!.. Там варта... обережнiш треба... (Проводить рукою по чолi). Стiй!.. Про що пак я хотiла... Так... про справу... Як наша справа? Йди сюди, до столу I розкажи... Iгнотус сiдає за сiл. Коронного ти бачив? Iгнотус Усе гаразд, аби лиш твiй медвiдь В останнюю хвилину та не зрадив... Касильда (см'ється). А я навiщо?.. О, спокiйний будь, Мiй любий отче, я без тебе теж Часу не марнувала тут... Не так Зненавистю палає серце в мене, Щоб я забуть могла, кому й для чого Красу свою втоптала у багно, Не гнiвайся на мене, любий отче, Але у любощах сама себе Я переважила: свого медведя Отрутою кохання напувала, Аж поки вiн в ногах моïх звивався, Як вiрний пес... Iгнотус А з Наливайком вiн Ще гарний досi? Касильда Ха-ха-ха! Його Ненавидить наперехiд. Iгнотус Що ж сталось? Касильда (по хвилi пiднесеноï задуми). Що сталося?.. Багато i... нiчого... Сказати мушу знов, що Наливайко - Це не людина, нi! Це демон степу, Чарiвний демон, вiтер, грiм, це — сила, Опертись котрiй не здола нiхто... (Посмiхнувшись задумливо). Крiм мене, отче... Так... крiм мене... (Знову поважно). Огневим словом вiн своïм збудив П'яниць запеклих, боягузiв, псiв I лицарiв створив — та ще яких! - З смiття цього. Ця дикая орда Без захвату й пiднесення не стрiне Свойого Бога, де б вiн не з'явився. Мазепа навiть, Кремпський, Орiшевський На нього моляться, а запорожцi Його лиш слухають, а не медведя Мого... Медвiдь це знає i лютує, А я... в огонь олiï пiдливаю... (Регоче). Тож i кажу тобi, мiй любий отче: Рiллю зорала я, а ти посiй, Якщо принiс добiрного насiння... Iгнотус (смiється й б'є себе в груди). О, так,- принiс! Касильда (радiсно). Гаразд... Цiєï ночi Хоробрий демон наш, як чула я, Лаштується Жолкєвському завдати Всiм табором своïм удар останнiй I або розтрощити вiйсько польське Упень, або пробитися на волю Iз табору, iз колiï смертi... Iгнотус (злякано схопившись). Що?! Це правда? Касильда Так. Але поспiв ти вчасно. (Дослухається). Спокою, отче... Сядь,- ходу я чую: Це вiн, це мiй медвiдь, i ми його Зумiємо умовити в ту ж мить. Входить Лобода й зупиняється на порозi, здивовано оглядаючи гостя. Лобода (насупившись). Добривечiр! Касильда (йде йому назустрiч) Не пiзнаєш, мiй любий?.. Це ж вiн... святий отець, що нас вiнчав I змогу дав менi, дурнiй, знайти У тебе, мiй коханий, ясне щастя. (Обнiмає й цiлує його). Лобода (прояснiвши). Нiколи б не пiзнав... (Iде до столу й цiлує ксьондзовi руку). Давно прибув? Чи добрi вiстi маєш? (Сiдає). Iгнотус Так, добрi... Касильда Стривайте... (Наливає кубки). Покрiпiться перш, тодi Й про справи лiпше буде розмовляти. Лобода (бере кубка). Розумне слово, серце. Прошу, отче!.. (П'ють i вечеряють). Касильда (до Лободи). Чи вiрити тому, мiй любий Грицю, Що цеï ночi вдарить Наливайко Iз табору на вiйсько королiвське? Лобода (посмiхнувшись). Та нiби так... Вмовлялися ж удвох. Касильда (вдає обурену). Виходить, правда й те, що по звитязi Його козацтво обере гетьманом - Над всiми одного, а ти i iншi Лиш за пiдручних будете у нього! Лобода (перестає ïсти). Тобi ж про цеє хто казав? Касильда Всi кажуть, Лиш ти один не знаєш, бачу я. Лобода (насупившись). Дурне верзуть! Касильда Ох, не кажи, гетьмане! Коли до цього прийде, то кого ж, Як не улюбленця свого, голота - Та й запорожцi — вкриють бунчуками... Лобода (гнiвно). Дурне!.. (До ксьондза). Кажи, якi звiстки принiс! Чи годиться коронний на умови?.. Iгнотус (виймає з-за пазухи папери). Ось договiр: читай i пiдпиши! Лобода бере й читає про себе. Тобi, гетьмане, й старшинi, а також I Вiйську Запорозькому коронний Опрощення дає за все минуле I грамоту вiд короля ясного, Яка потверджує твоє гетьманство Не лиш над запорожцями, але Над всiм козацтвом степовим. За це, Не гаючись, ти маєш вiдчинити Ворота в табiр ваш, щоб наше вiйсько Впустити i приборкати навiк Зухвалого гультяйського гетьмана I всiх прибiчникiв його. Лобода (встає й ходить ло хатi, схвильований). Так, так... Умови добрi, що казать, але... Козацтво не подякує менi Iгнотус Тобi тепер крулевська ласка буде I нагородою за те, що вчиниш, I охороною вiд гультяïв. А прийде час — коронного клейноди Перебереш i станеш можновладцем Таким, як i Жолкєвський. Отже, зважся,- Чи, може, ти волiєш у багнi З голотою i далi пробувати? То залишайсь... Але тодi навiщо Занапащаєш ти з собою разом Ïï, гербовану шляхтянку родом, А вродою — на свiтi найяснiшу?.. Невже вважаєш ти, що цей курiнь, Брудний — красi яснiй такiй оздоба?.. Ти гвалтом взяв в коронного ïï, Тож мусиш дати ïй все, як i коронний!.. Гетьмане запорозький! не забудь, Що все одно поб'є коронний вас Ранiше чи пiзнiш, i стратиш ти Не лиш ïï, а i життя своє... Лобода (зупинившiïся, рiшуче). Так, правда... Смертi не боюся я, Але тебе, позбутися, кохана, Не маю сили... (Пiдходить до столу. Касильда подає каламар i перо). Най же буде те, Що Бог призначив! (Бере перо й пiдписує). Вiддаюсь цiлком На ласку й милость короля й пiд зверхнiсть Коронного гетьмана. Будь що буде! Iгнотус (ховає папiр). Не станеться лихого, вiр менi: Себе врятує лиш i запорожцiв. Касильда (склавши руки, як до молитви, пiдносить очi горi). Нарештi сталося... Пречиста Дiво, Побожно дякую тобi за те, Що в час тяжкий на помiч ти прийшла Урятувати вiру i отчизну!.. (Обнiмає Лободу). Й тобi, коханий мiй, моя подяка За те, що не забув ти i про мене!.. Iгнотус Не гаймося ж, гетьмане, час не жде, I пiвнiч недалеко вже, коли Свiй замiр виконати ви хотiли... Лобода Так, так... вже час... ходiмо. (До Касильди). Я вернусь За хвильку, серце, захистить тебе, Коли почнеться завiрюха. Касильда Добре, Чекатиму тебе. Iгнотус i Лобода виходять. Гей, джуро!.. Де ти?.. Джура (входить iз сiней). Я тут, вельможна панi. Касильда Де Пазила? Джура Не знаю, панi,- не вернулась ще. Касильда Це дивно... Прибери зо столу все! (Ходить у глибокiй задумi по кiмнатi. Джура прибирає зо столу). Чиюсь я чую тупотняву... Хто там У пiзнiй час такий?.. Джура (прибирає рештки). Пазина, мабуть... Касильда (дослухаючись). Нi, нi... це не вона... Дiзнайся вийди!.. Стук у дверi. Хто там? Джура вiдчиняє дверi i впускає Наливайка, Орiшевського, Мазепу, Кремпського й Мамая, сам знов iде до столу. Наливайко Пробач, вельможна, що ми пiзно так: Як бачу, ви з гетьманом по вечерi... (Смiється). Ну, та дарма! Добривечiр у хату!.. А де ж — не бачу я — гетьман наш славний? Касильда (страшенно схвильована, але намагається затамувати це усмiшкою). Добривечiр! Хоч i нема гетьмана - Господаря,- проте гостей вiтаю Й до столу всiх ласкаво прошу. Джуро! Подай нам меду доброго. Гостi сiдають до столу. Джура виходить i за хвильку вертається з великим дзбаном меду, подає кубки й виходить. Наливайко Спасибi, Прекрасна господине, за гостиннiсть. А все ж таки хотiли б знати ми, Де сам гетьман: нараду маєм з ним. Касильда (наливає кубки). Спокою, лицарю,- ще маєм час,- А то помислити я можу справдi, Що нудишся в моïм ти товариствi, Як i колись знудився в Бiлiй Церквi. Наливайко (посмiхаючись). О, як помислити вельможна панi Могла таке!.. А чи ж не добре дбали Тодi на тiм бучнiм весiллi ми, Танцюючи й впиваючись червоним Пiд сальви iз гармат ворожих?.. (Далi з цiкавiстю стежить за ïï незвичайним настроєм). Касильда (усмiхом покриває ледве триману ненависть). Правда,- Забула про страшне своє весiлля... (Пiдносить кубка). За що ж тепера будем пити ми? Всi з кубками пiдводяться. Орiшевський За панi красноï здоров'я п'єм! Всi (Крiм Наливайка). О, вiват! вiват! вiват! Касильда (до Наливайка). А гетьман?.. Своєю думкою в степах десь, певне, Витає лицар? Тiсно в Солоницi В коронного гетьмана пiд замком? Наливайко (нiба прокинувшись). О, я з братами вкупi завше... Вiват! Мамай (нетерпляче). Та не марудь! — вiд спраги я конаю... П'ють, смiючись, i знов сiдають. Касильда (наливає знов). Оповiдав менi коханий муж, Що, ночi цеï ще, лицарство славне Останнi з ворогом рахунка звiрить... Наливайко (перезирнувшись з товаришами). Не втримався... Мамай От проклятий бабiй! Касильда (нiби не чула). То чом би нам не випить за звитягу! (Пiдiймає кубка). Мазепа (пiдводиться, до Касильди). За це я радо вип'ю ще, але... (До Наливайка). Мене, гетьмане мiй, тривожить те, Що замiр наш вiдомий не лиш нам. Де ж карнiсть, так потрiбна в справах цих! Дивуюсь я... Кремпський I я також. Орiшевський Даруйте, Моï панове! Я також, як ви, Здивований, але велить звичайнiсть Нам перше кубки спорожнить... Мамай Авжеж! А потiм вже й про справи вiйськовi Нараду розпочати. (Пiдносить кубка вгору). За звитягу ж! П'ють. Касильда, одпивши трохи, вiдходить з усмiшкою набiк. Кремпський Нема що радитись, коли гетьмана У час призначений чомусь нема. У хвилю цю лишати вiйсько годi, Тому кажу: останню раду най Вiдбудуть тут гетьмани славнi... Мазепа Авжеж! А ми повиннi буть при вiйську. Наливайко (встає.) Гаразд, iдiть: в свiй час подам я гасло, Як i умовилися ми. А я Вже сам з Грицьком пораджуся востаннє. Мамай (чухає потилицю). Розмордувало вас!.. А тут же мед! - Боïшся проковтнути язика... (Бистро наливає кубка й п'є). Наливайко Червоного нап'єшся незабаром, А потiм видно буде!.. Всi (вклоняються господинi; до Наливайка). Будь здоров, Та не забудь, що пiвнiч наступає. (Виходять). Наливайко (ïм услiд). О, не турбуйтеся!.. Павза. Касильда (почуває себе нiяково й хвилюється). Ну, що ж, гетьмане, Наш лицарю преславний,- вип'єш ще? (Пiдходить до столу й наливає). Наливайко (з усмiшкою). Чому i нi, але... чому ж собi Не наливаєш ти, прекрасна панi? Касильда (наливає й собi). Гетьман у добрiм гуморi, я бачу, Десь доброго чогось собi чекає Вiд бою цеï ночi? Наливайко Так, чекаю. Касильда Останнiм разом в Бiлiй Церквi Гетьман, здається, теж веселий був, Хоч доброго нiчого там не сталось. Наливайко (глузливо). Не сталося?.. А шлюб з гетьманом твiй, Вельможна панi! Касильда (спалахнувши). Шлюб? Глузуєш ти?.. Наливайко (спокiйно). Крий Боже! I чому вельможна панi Гадає, що це глум?.. Касильда (тамуючи хвилювання). То прошу ж пити... (Торкає своïм кубком Наливайкового й надпиває). Скажи менi, гетьмане Наливаю, За що ти так зненавидiв мене? Наливайко (похлинувшись). Оце, най Бог боронить! Хто сказав Тобi, вельможна панi, цю дурницю?.. Зненавидiв... За що? Касильда Тебе питаю. Наливайко Я ворогiв ненавиджу й тому Ïх б'ю, аби доскочив. Ти ж, вельможна... Касильда (не спускаючи з нього очей). Вiдтодi, як побачила тебе, Спокою я не знала... Наливайко(здивовано). Та чому?! Касильда Чому?.. Сама не знаю досi я... Здавалось тодi, що iз тобою Вийшла в життя моє марудне радiсть. Що в темрявi шляхетського життя - Нудного й сiрого в своïй пишнотi - Зiйшло менi давно бажане сонце, Що i мене покликав бучний степ, Як лицарiв своïх, як i тебе, До втiх, iще не знаних i чужих Гербованiй пишнотi. Серцем всiм До тебе линула, гетьмане красний, I годна все була тобi вiддать Лише за те, щоб з вами бути... Наливайко (вражений). Ти?! Касильда Здавалося так iнодi, кажу... Чому ж не п'єш, мiй лицарю прекрасний?. Це не отрута — нi, це добрий мед... (Торкає його кубка. П'ють). Хоч iнодi бувало i таке, Що годна я була не лиш отрути, Але й тортур тяжких тобi завдати... Наливайко (вражений). Менi?! Та за що ж? Касильда (наливає). Вип'єм ще, гетьмане! П'ють. Вiдтодi ще, як вiтром степовим - Яка краса! яка краса! — упав Ти несподiвано зненацька так На замок Калиновського й його Пустив за димом i пожакував... Наливайко (нахмурившись). Вiтця мого убив магнат скажений... Касильда ...Вiдтодi ще, як на магнатство наше Повiяв жахом ти неждано з степу, Я стежила твiй шлях аж до Литви - Кривавий, грiзний шлях... В душi моïй Прокинулась гербована шляхтянка, Вiдчула я, що ворог ти страшний, Перед котрим тремтять Рiч Посполита I вiра прадiдiвська католицька, Перед святим отцем, якого знаєш I ти, перед животворящим крижем Заприсяглася гордим серцем я. Помститися... Але... коли тебе В Шершнях побачила я вперше — враз Розвiялась моя знанависть димом, I хоч огнем ти спалахнув тодi Ворожим i страшним, але вiд того Iще гарнiшим став... Моя зненависть Поволi обернулась у кохання... Так. Так... Не смiйся, а випий краще ще... I я з тобою... П'ють. У рожевих снах, У мрiях легкокрилих вже лiтала Я поруч iз тобою по степах Безкраïх, пишних вороним конем I радiсть буйну сонцю посилала, А хмарам грiзним — виклик свiй до бою... Так марила я в самотинi, Й величнi приписи отця святого Такими вбогими менi здавались... Обмарена, й не зчулась пишна панна, Як в Бiлiй Церквi раптом опинилась, Медведем диким пiрвана вночi... Але i там я бачила щоночi Рожевi сни про лицаря свого, Аж поки сам увiч з'явився вiн I — ганьба! — клякнувши перед медведем, Мене йому спокiйно на поталу Вiддав зневажливо, немов якусь... Якусь... так вiн — мiй лицар,- так сказав... I зненависть уся вогнем пекельним В моєму серцi спалахнула знов! Перед отцем святим на чеснiм древi Животворящого святого крижа Заприсяглась помститись я за все - За вiру, за отчизну i за себе... Тож вип'єм кубок передсмертний цей... Рух здивування в Наливайка. ...За мрiï i потоптанi тобою Життя мого найкращi нiжнi квiти!.. Ат... все загибло, все!.. А винен — ти! (Бере кубка, торкає ним Наливайкового й п'є). Наливайко Чому ж тодi, як кликав я тебе До шлюбу, ти... Касильда (гордо випростуючись). Ти гвалтом взять мене Хотiв! — мене — гербовану шляхтянку!.. Наливайко Коли б була ти нею, панi й справдi, То знай: я з вами там не говорив би, А просто — те гнiздо панiв Оборських Пустив би був за димом, як i всi, В яких жили гербованi отi... Касильда (здивовано). Не розумiю я... Наливайко Але я знав Ще перед тим, що ти хоч i шляхтянка, Та не гербована... Касильда (тупнувши ногою). Як смiєш ти!.. Оборського магната я дочка, I хто... Наливайко Ти не Оборського дочка! Касильда (вжахнувшись). Як нi?! Чия ж, гадаєш ти?.. Наливайко Русинка! - В тобi дочку свою стара Пазина Давно уже пiзнала й... пожалiла Зо сну магнатського збудить тебе... Чи ти гадаєш, що дарма стара З тобою всюди йде, немов рабиня?.. О, нi! Пазина не з таких! Пазина - Орлиця, любить степ i нашу правду Й ненавидить магнатство, як i ми! Касильда (гнiвно). Це вигадка!.. I як могла пiзнати те, Чого немає справдi?.. Коли ж так, Чого в Оборських опинилась я?! Наливайко На лiвiм раменi два легких шрами З дитинства маєш ти... Касильда (вражена загортає рукав до плеча). Так, так... два шрами... Наливайко Була мала i зранилась об плiт. Твiй батько — з дiда-прадiда козак, На службi ж в короля здобув шляхетство. Полiг в бою з татарами, а матiр Взяли татари у ясир i туркам У Килiю за няньку продали... Касильда (приголомшена, тихо сiдає). Стривай... то як же це?.. Русинка я?.. А тi ж... Оборськi... Наливайко Тож старий Оборський На спiв на ту руïну, й пiдiбрав Тебе у лiсi, й виховав у себе, Я рiдную дочку... Касильда (мов несамовита). Й вона мовчала... Наливайко Кажу ж, iз мрiй гербованих тебе Збудити не хотiла... Касильда ...i на поталу Ляхам гербованим мене лишила... Наливайко Вони — такi ляхи, як ми з тобою, Оборськi тi, Жолкєвськi, Калиновськi! Герби ж на них — тавро лихоï зради Народу рiдного... Касильда Так, так... I я Ïм помагала... Ах, тепер я знаю, Чому душа моя завжди до вас Летiла у степи з магнатських замкiв I часто у розкошах, як в льоху Глибокому, нудилася в сльозах... Тепер я знаю... Пiзно... пiзно вже... (Схопившись раптом). Боржiй... боржiй тiкай звiдцiль, гетьмане, Мiй лицарю нещасний... (Хапає його за рукав). Наливайко (пiдвiвшись, здивовано). Та чого Тiкати маю я? Касильда (благаюче). Тiкай!.. З ксьондзом Отим i Лободою продала Я табiр ваш ляхам... Хотiла цим Помститись над тобою за зневагу... Десь досi Лобода одкрив ворота Кварцяникам... Наливайко (гостро вражений). Прокляття!.. (Хапає в скамницi шлика. Знадвору чути гомiн бою й крики). Касильда (безсильно опускається на стiлець). Пiзно вже... (Схиляє голову на груди). Наливайко О, нi... не пiзно ще!.. Ще я живий - I горе зрадi!.. Бiжить до дверей, але в цю хвилину дверi широко розчиняються й наливайкiвцi вводять побитого, скривавленого Лободу, тримаючи його за руки й пiдганяючи стусанами. За ними входить Пазина й стає мовчки осторонь. Касильда з ляком схопилася й дивиться на несподiваних гостей поширеними з ляку очима. Наливайкiвцi (вимахуючи руками й перебиваючи один одного). - То так про нас гетьмани нашi дбають!.. - Ляхам на палi продаєте, клятi!.. - Не буде так! загинете iз нами!.. Наливайко (тупнувши ногою, грiзно). Що?! Губу затулiть!.. Що сталось?.. Наливайкiвцi (вiдступивши до дверей). - Не знаєш ти? То поспитай його!.. - Ворота вiдчинив ляхам, падлюка! - Ляхи у таборi, а ти не знаєш?.. - На чорта нам такi, як ви, гетьмани! — Один ляхам нас продає, а другий Не зна нiчого!.. Наливайко (висмикує з-за пояса пiстоля й стрiляє в Лободу). Так умри ж, собако! Лобода (важко подає). Касильдо... смерть... Простiть, брати... простiть! (Вмирає). Касильда Ах, жах... (Кидається на шию Пазинi). О, мамо, мамо! Пазина обнiмає ïï й здивовано позирає на Наливайка. Наливайко (до Пазини). Я сказав... Знадвору виразнiш чути гомiн бою. Наливайкiвцi - На двiр! — До бою! — Смерть ляхам! Наливайко Це я сказав ïй, хто вона. Прощай! Пропало все — вже бачу я, тому Згадай у молитвах своïх мене, Як жива будеш. Я ж iду i ляжу З брагами поруч в чеснiм боï... Пазина Йди, Iди боржiй,- тебе потрiбно там,- I най Господь тебе боронить, любий!.. Наливайко йде до дверей. Касильда (простягає до нього руки). Не йди!.. тебе уб'ють... Зостанься тут: Вблагаю я коронного... Наливайко (почувши в сiнях грюкiт, вiдступає од дверей). Вже пiзно... Входить Дрига й веде за собою кварцяникiв. Дрига Ось вiн... це Наливайко... Кварцяники цiляться в Наливайка з мушкетiв. Наливайко (здивовано). Попе, ти?! Дрига (нiяково кашлянувши). Еге ж... воiстину єсм аз... Наливайко (регоче). Продав?.. Дрига Еге ж... кхи... яко Юда древле... той... За тридцять... Наливайко Так?.. (до Пазини) I з ними мрiяв я Козацьку правду боронити, дурень!.. Тож пропади, нiкчемне падло, й ти! (Бистро вихоплює шаблю й перед отетерiлими кварцяниками пронизує нею попа. Вiн падає в корчах). Вiзьми — поки що непотрiбна вже! (Передає шаблю старшому. Той приймає ïï й дає знак воякам. Вони оточують гетьмана довкола). Прощай, Пазино! Не привiв Господь Святого дiла доконати нам, Та не журись: iще не раз iз степу Повiє буйний вiтер на магнатiв, Не одного ще бiдная голота Гетьмана вродить Наливайка — ïм На страх i на загибель!.. Прощавай!.. Його виводять, Касильда падає непритомна. Пазина (стоïть, закам'янiвши на мiсцi i дивлячись йому услiд, шепоче побiлiлими устами). Не одного... Але... коли?.. коли?.. (Нахиляється над донькою). Ужгород Вересень
Северин Наливайко


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация